Поради психолога на літні канікули

Шановні батьки! Пам’ятайте, що літні канікули для дітей – це можливість відновити сили, оздоровитися, закріпити набуті у школі знання та використовувати їх у домашніх умовах. Психологи рекомендують дотримуватися таких основних порад на канікулах:

•  Організуйте для вашої дитини правильний розпорядок дня, дотримуйтеся його щодня;

•  Організуйте дитині щоденний активний відпочинок на свіжому повітрі;

•  Організуйте щоденну навчальну годину, оберіть постійний час та повторюйте навчальний матеріал, читайте книжки;

•  Постійно говоріть із дитиною (контролюйте вимову та правильність побудови висловлювань);

•  Спостерігайте за поведінкою дитини, якщо у неї виникають труднощі, тоді допомагайте їх розв’язувати,  підтримуйте;

•  Заведіть влітку окремий зошит «Мої враження» та допомагайте дитині щоденно записувати 2-3 речення про сьогоднішній день;

•  Поважайте дитину як особистість;

•  Будьте послідовними у своїх вимогах;

•  Порівнюйте дитину в її динаміці,  якою вона була вчора, якою є сьогодні;

•  Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти;

•  Виявляйте свою любов до дитини, дайте  зрозуміти, що любитимете  її за будь-яких обставин.

Всі дорослі колись були дітьми і пам`ятають, що немає більш приємного зайняття аніж нічого не робити цілими днями, а тільки дивитися телевізор, бігати з друзями по вулиці і вигадувати собі різні пригоди. Але на сьогоднішній день залишати дитину на одинці з собою або на стареньку бабцю набагато небезпечніше. Спитаєте чому?

 Навколо дуже багато спокус. А найбільші з них – телевізор, комп`ютер та Інтернет. Ця стаття – спроба максимально розкрити тему неконтрольованого впливу з боку віртуального світу на дитину, що проводить у ньому забагато часу.

Друже мій, телевізор

 Перше, на що звертають увагу діти, яким немає чим зайнятися – телевізор. Він є у всіх і скрізь. Динамічна картинка, різноманітні шоу, фільми та переживання героїв можуть тримати увагу людини перед блакитним екраном впродовж дня. У багатьох сім`ях є кабельне або супутникове телебачення, що задовольняє потреби будь-якої аудиторії і виливає на нас тони інформації, здебільшого некорисної і навіть шкідливої для дітей до 16 років.

 Вже давно минув той час, коли дитина дивилася тільки дитячі програми. Не маючи уявлення про вплив інформації на свідомість людини, діти не в змозі самостійно її відсортувати. Це завдання лягає на батьків. Технічний процес, як ми знаємо, не стоїть на місці. На сьогоднішній день сучасні телевізори оснащені функціями блокування та кодування каналів. Батьки, навіть можуть, придбати зовнішні електронні прилади, що повністю блокують телевізор в період їх відсутності.

   Хотілося б відзначити перелік телеканалів за їх ефірним наповненням, які можна віднести до тих, що не бажано дивитися під час відсутності батьків. До таких, звичайно, відносяться канали еротичного характеру та такі, що транслюють насилля. Музичні канали, на кшталт М1, де транслюються кліпи з відвертими сценами і занадто оголеними жіночими тілами, також підпадають під категорію «небажаних». Як не дивно, але канали, що транслюють сучасні мультфільми, також бажано занести в чорний список, бо більшість з них спотворюють сприйняття реальності дитиною особливо дошкільного і раннього шкільного віку. Зупинимося на цій тезі детальніше.

    Вченими доведено, що психіка дитини раннього дошкільного і шкільного віку сприймає інформацію буквально. Тобто, якщо дитина переглядає мультфільм, де постійно лупцюють та шкодять, насміхаються та зневажають, а ми – дорослі – це схвалюємо, то все побачене сприймається як нормальне явище, яке дозволено впроваджувати в життя. Але згодом батьки шоковані поведінкою своєї дитини і шукають відповідь на питання, чому раптом дитина під час гри виявляє агресію, дозволяє собі речі, які не є характерними з огляду на виховання в сім`ї. Також, бажано спостерігати за реакцією дитини після перегляду мультфільмів або коміксів, в яких супергерої рятують світ. Таким мультфільмам характерні падіння та стрибки, агресивна поведінка героїв і вони можуть спровокувати зниження порогу чуттєвості до небезпеки у дитини, загострити бажання в наслідуванні і привести до небажаних травматичних наслідків.

    На сьогоднішній день про вплив сучасних мультфільмів на дітей та шкоду телебачення загалом психологами написано та знято багато матеріалів спеціально для тих батьків, кому не байдуже якими виростуть їх діти. Кожному з батьків необхідно дізнатися більше про те, як може впливати блакитний екран на розвиток наших дітей, якщо не контролювати, що саме вона дивиться.

 Комп`ютер з пелюшок

    Друга річ, якою навчаються маніпулювати діти дитсадівського віку після ложки – це комп`ютерна мишка. Найменший вік дитини-геймера– 2,5 роки. Ця дитина не ходить до дитячого садка, проводить весь час дома, а коли мама вже силоміць відтягує його від монітора, після 3-ох проведених за комп`ютером годин, розпочинає істерику ще на 2 години. Він погано говорить, погано бачить. Факт впливу цієї іграшки для дорослих на свідомість та здоров`я дитини, як то кажуть, «на лице».

       Для багатьох дітей гратися в комп`ютерні ігри набагато цікавіше, аніж погуляти зі своїми друзями в футбол, зайнятися спортом або пограти в настільні ігри. В Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають: у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку; комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок; у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку.

       Будь-якому дорослому відомо, як комп`ютер впливає на зір дитини. Яка небезпека очікує дитину в мережі Інтернет ми, дорослі, теж знаємо. І все що нам необхідно зробити – це не дати можливість своїй дитині порсатися у всій цій кількості зайвої для неї інформації без нашого контролю і, тим більше, стати жертвою віртуальності.

 Необхідні кроки

 На сьогоднішній день можна перераховувати безліч сторонніх факторів, що шкідливо впливають на наших дітей, промиваючи їм їх маленький несвідомий мозок. Батьки лише можуть застерегти від деяких з них. Основними серед них є ті, що згадуються в цій статті.

 Коли ми на роботі, під час шкільних канікул, то найменше, що можемо зробити – це забезпечити дитині дозований доступ як до телевізора, так і до комп`ютера. Ви маєте право і можливість на деякий час заборонити, відключити, заблокувати, сховати будь-яку техніку, яку вважаєте за потрібне, для користі і безпеки вашої ж дитини. Поговоріть зі своїми дітьми, наведіть їм негативні приклади з життя, покажіть фотографії з наслідками для здоров`я або з нехарактерним емоційним станом людини, які спровокували телебачення або комп`ютер.

 Не соромтеся поговорити з батьками друзів вашої дитини. Бо, звичайно, серед них знайдуться ті, хто ніколи не чув про будь-які заборони, і завжди прийде на допомогу другу, який залишився без засобів для нормального існування.

 Не дайте дитині зрозуміти, що з приходом канікул для неї настала повна свобода дій в проведенні власного часу. Давайте завдання читати, малювати, писати, прибирати свої речі. І, звичайно, перевіряйте, що було зроблено, коли ви вдома.

 По можливості відправляйте дітей на дачі, в села і в табори. Але ви маєте бути впевнені в умовах перебування вашої дитини в усіх аспектах.

 Залишайте дітей в секціях і гуртках, якщо є кому займатися вашою дитиною, або вона вже самостійна. Декілька годин живого спілкування з друзями і здорового навантаження в жодній мірі не завадять дитині під час канікул.

 Та ніщо не замінить дитині корисно проведеного часу разом зі своїми батьками. Намагайтеся знайти більше вільного часу для своїх дітей, і вони вам будуть безмежно вдячні. Ви для них найкращий друг і вчитель, навіть, якщо вони про це ще не здогадуються.

Гарного відпочинку!

2 квітня – Всесвітній день поширення інформації про аутизм. 

В Україні про аутизм лише нещодавно почали говорити на загальносуспільному рівні. Офіційно зареєстрованих випадків у нас – чотири тисячі, але насправді таких набагато більше. За офіційною статистикою МОЗ України, за останніх 5 років кількість хворих на аутизм зросла на 194%. Раніше говорили про 1 дитину зі 100, а тепер про 1 із 88, а неофіційно про одну із 65, яка має цей розлад.  Більшість батьків не реєструють дітей – державних програм допомоги таким батькам немає. Тим не менше, увагу суспільства до питання аутизму в Україні привернуто. Організовано Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” та Асоціацію батьків дітей з аутизмом. 

“Ау”, ­– кричать люди, якщо заблудять у лісі. Це означає: “я сам, відзовіться, хто чує”. Слово “аутизм” теж цього кореня, воно походить від грецького autos –“сам”, а аутизм — “занурення у себе”. 

Людям із цим розладом дуже важко комунікувати зі світом і спілкуватися з іншими людьми. Перші ознаки аутизму, зазвичай, проявляються у дітей до 3 років, і якщо батьки і лікарі їх вчасно помітять, то такій людині можна допомогти втримати зв’язок зі світом. Таких називають по-різному: диваками, особливими, зачарованими, замкненими, відстороненими від світу, а також інтровертами. До того ж, інтелект аутистів не завжди понижений, дуже часто такі люди проявляють хороші, а подекуди і виняткові здібності у певних сферах. 

З тих пір ситуація дуже змінилася. Сьогодні, завдяки посиленому поширенню інформації про аутизм, люди набагато краще розуміють, що це таке. Згідно з інформацією Центру з контролю і профілактики захворювань США (Centers for Disease Control (CDC)) розладом аутистичного спектру страждає в середньому одна дитина з вісімдесяти восьми, в тому числі один з п’ятидесяти чотирьох хлопчиків. За даними іншої доповіді, складеної за результатами опитування батьків, число аутистів серед школярів становить один до п’ятдесяти. Дослідження, проведене за фінансової підтримки організації AUTISM SPEAKS в Південній Кореї, дало лякаючі результати – один школяр з тридцяти восьми.

Зі зростанням кількості випадків й активним поширенням інформації про захворювання, значно посилилося й дослідження аутизму. Крок за кроком, ми все краще розуміємо, що собою являє цей складний розлад. Тепер ми знаємо, що крім аутизму існує цілий спектр аутистичних розладів, які мають різні причини і проявляютсья по-різному. Нам відомо, що аутизм можуть викликати як генетичні порушення, так і екологічні фактори: забруднення довкілля, їжі та питної води.

Цікаві факти про аутизм:

• У всьому світі приблизно 67 мільйонів людей страждають від аутизму.

• Аутизм у дітей зустрічається частіше, ніж ракові захворювання, діабет і СНІД разом взяті.

• Рівень поширення аутизму у світі зростає на 14%, у Китаї – на 20%.

• Один із 10 передчасно народжених немовлят схильний до аутизму. Діти, народжені більш, ніж на 3 місяці раніше терміну, мають удвічі більший ризик захворювання на аутизм.

• Досліди припускають, що це діти, що народжені батьками “у віці” (40+)

• У таких дітей знижена чутливість до болю, вони загострено реагують на звуки і дотики. Вони уникають обійм.

• Зв’язку між аутизмом і вакцинацією від кору, паротиту і краснухи немає, повідомляє Міністерство охорони здоров’я України, посилаючись на дані загальнонаціонального дослідження в Данії, в якому взяли участь понад 657 тисяч дітей. Це наймасштабніше дослідження навпаки підтвердило, що вакциновані КПК діти мали на сім відсотків меншу ймовірність аутизму, ніж невакциновані.

• Не існує ні аналізів, ні змін у людському організмі, за якими ознаками можна швидко діагностувати аутизм. Для діагнозу потрібно тільки тривале спостереження за поведінкою людини і психіатричний скринінг.

Десять найважливіших порад про розлади аутистичного спектру, які стали відомі нам за останні кілька років. Вони не тільки можуть підтримати інтерес дослідників та клініцистів до цієї проблеми, але також дозволять батькам краще зрозуміти проблеми особливої дитини. Крім того, ця інформація має велике практичне значення:

1. Кваліфіковане раннє втручання в захворювання аутистичного спектра не просто покращує поведінку, воно покращує мозкову активність.

2. Якщо діти з аутизмом не починають говорити до чотирьох років, це не означає, що вони не говоримуть ніколи. Дослідження доводять, що велика частина цих дітей починає з часом вимовляти слова, а майже половина опановує мовлення.

3. Хоча симптоми аутизму супроводжують людину все життя, деякі діти з розладом аутистичного спектру досягають такого значного прогресу, що їх стан більше не відповідає критеріям захворювання. Ключ до такого успіху – кваліфіковане раннє втручання.

4. Часто молодші брати та сестри дітей з аутизмом демонструють відставання в розвитку і симптоми, які не завжди відповідають аутизму, проте дають серйозну підставу для раннього втручання.

5. Дослідження підтверджують те,що говорять батьки про схильність дітей з аутизмом до бродяжництва і звичку зникати в найнесподіваніших випадках: це буває часто, це дуже страшно, і це не пов’язано з браком батьківського піклування та нагляду.

6. Якщо жінка приймає препарати з фолієвою кислотою до та під час вагітності, це знижує ризик народження дитини з аутизмом.

7. Один з кращих способів розвинути соціальні навички у школярів-аутистів – це навчити їх однокласників правильним стратегіям поведінки та взаємодії з особливими дітьми.

8. Дослідники можуть помітити ранні ознаки аутизму у дитини вже у віці шести місяців – це відкриття, яке зменшує вік початку терапевтичного втручання і тим самим покращує його результат.

9. Ранні клінічні випробування перших медикаментів для лікування причин аутизму дають нам надію.

10. Інвестори та виробники реагують на заклик розробляти і виробляти продукцію для задоволення потреб аутистів і забезпечувати їм обслуговування, якого вони потребують.

Аутизм – це хвороба «високого інтелекту» або «хвороба геніїв»

Приблизно 60% дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 років, у подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10% аутичних дітей володіють видатними здібностями.

Аутизм не завжди супроводжується зниженням інтелекту. Такі люди можуть бути обдарованими і проявляти успішність в окремих галузях: володіти абсолютним музичним слухом, відмінно грати в шахи, малювати, рахувати.

У народі це захворювання іноді називають «хворобою геніїв». Доказом є той факт, що до 20% провідних програмістів Microsoft – аутисти. Навіть Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Відомими аутиистами є: Альберт Ейнштейн, Ісаак Ньютон, Чарльз Дарвін, Амадей Моцарт, Вірджинія Вульф, Білл Гейтс, Авраам Лінкольн, Ганс Крістіан Андерсен, Леонардо да Вінчі,  Нікола Тесла, Вінсент Ван Гог, Боб Ділан, Донна Вільямс, Енді Кауфман, Вуді Алан, Сью Рубін, Енді Уорхол, Кортні Лав.

Рух “ПВК Редан”. Поради для батьків

Ювенальна поліція України, на тлі повідомлень про поширення в Україні руху ПВК “Редан”, дала поради батькам, як вберегти підлітка.

«У мережі останнім часом більше стає згадок про прихильників молодіжних субкультур та поширення їх серед підлітків. Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об’єднуються у неформальні групи. Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку», – йдеться в повідомленні.

Щоб запобігти деструктивній поведінці, поліція опублікувала поради для батьків:

Спокійно, відкрито і прямо спілкуватися з дитиною, надати їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова і не квапити;

Якщо дитина розповідає, куди вона ходить та як проводить свій час, варто проявляти якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; проявляти терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка;

Опанувати інтернет-технології, мати власний акаунт і стати другом своїй дитині в соціальних мережах;

Щотижня аналізувати вміст сторінок дитини, уважно читати її публікації, вивчати групи, до яких вона приєдналася;

«Познайомитися» з віртуальними друзями дитини, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;

Показати дитині свою небайдужість, турботу про неї та запропонувати спільно провести час;

Зосередитися на тому, щоб показати дитині її переваги, знайти сильні сторони та допомогти їй побачити себе унікальною особистістю;

Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).

Поліція нагадує, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в інтернет-мережі не контролюється.

Специфічно вдягаються та влаштовують масові бійки: Україною шириться субкультура ПВК "Редан" із РФ 

Що таке ПВК «Редан»

Найголовніше, що потрібно усвідомити українцям, що війна ведеться на двох фронтах. На інформаційному в тому числі. І втягуються в неї часто самі ж українці.

ПВК «Редан» - це вороже ІПСО (інформаційно-психологічна операція). Під виглядом субкультури, до якої охоче залучається молодь України, росія веде боротьбу з самою Україною методом розсіювання уваги. Замість того, щоб поліція зараз займалася виявленням ДРГ або іншою важливою роботою, вона повинна слідкувати за розвитком та активністю цієї субкультури.

ЧВК Редан – це російський підлітковий рух, який був створений через мангу (японський комікс) «Хантер х Хантер». Ця манга виходить ще з 1998 року, а у її всесвіті існують так звані Мисливці, які шукають скарби, рідкісних тварин, а крім того ще й вбивають на замовлення. У всесвіті манги також присутнє угрупування «Геней Рьодан», учасники якого грабують та вбивають.

Неможливо сказати точно яких масштабів досягло це явище в росії, втім говорити про це почали 22 лютого. Спочатку ця субкультура виникла у соціальних мережах, а потім перейшла у реальне життя. Вперше цей рух привернув до себе увагу 22 лютого в наслідок бійки у москві. Після цього бійка сталася в російському санкт-петербурзі.

В Україні про ЧВК Редан заговорили 26 лютого. Саме у цей день у соціальних мережах почали ширитися чутки про те, що у великих українських містах будуть проводитися подібні акції. Втім, українська поліція оперативно відреагувала на це й масових бійок вдалося уникнути. Наприклад, тільки у Харкові поліція затримала 250 людей. Також, багато людей затримали у Києві, але точної кількості не називають.

З ЧВК Редан також стикнулася й Білорусь. 28 лютого у білоруському Гомелі затримали 183 підлітків, і деяких з них, які вже старші за 16 років, відправили під варту. Тих, хто молодше цього віку, найближчим часом поставлять на облік в інспекції по справах неповнолітніх.

Ознаки ПВК «Редан»

• Павук – символ цієї субкультури. Таким елементом підлітки можуть прикрашати одяг, сумки, власні зошити, малювати на тілі тощо.

• Ще один символ – цифра 4

• Якщо говорити про одяг, це переважно оверсайз речі чорного кольору.

• Також у підлітків цієї субкультури є специфічна мова – свій особливий сленг.

Можливе джерело запозичення символів та стилю – аніме «Hunter x Hunter», де одного з головних персонажів звати Геней Редан і він є ватажком банди «Павуки».

Проти кого чи чого виступають реданівці

Проти офників, футбольних фанатів, темношкірих громадян.

Вважається, що рух «Редан» виник у відповідь на утиски з боку «офників» (ті, хто шукають з ким би побитися, ті, хто влаштовують масові бійки).

Важливо усвідомлювати, що дитина може бути прихильником субкультури, але не мати жодної символіки.

ПВК «Редан» - військові?

Абревіатура ПВК – це приватна військова компанія. Чи є реданцівці військовими? Явно, що ні. Створення бренду ПВК «Редан» може бути певною відповіддю, наслідуванням ПВК «Вагнер». Офіційно до військових ця структура стосунку не має. Але ким вона керується у ворога - достеменно невідомо.

ПВК «Редан» на Київщині

За інформацією очільника поліції Київщини Андрія Нєбитова у телемарафоні 6 березня, поліція продовжує профілактичні заходи серед молоді щодо участі у формуваннях ПВК «Редан». По 500 об’єктах вже провели перевірки. В телеграм-каналах Київщини зафіксували 160 таких груп на 1600 учасників. Організатори встановлені, із ними провели профілактичні бесіди.

Як зазначає Андрій Нєбитов, дівчат та хлопців в субкультурі приблизно однакова кількість. Частіше це школярі віком від 12 до 17 років.

«Анти-Редан» - що це?

Окрім ПВК «Редан», в Україні фіксується рух течії «Анти-Редан». По суті, це ті ж бійки, які влаштовує молодь, але з учасниками руху ПВК «Редан». Суть одна – дестабілізація. Тому вважати антиреданівців альтернативною течією не можна, це той же напрямок. Але тут криється найбільша небезпека. Патріотично налаштована дитина може втягнутися в конфлікт, бажаючи досягнути справедливості. Та зовсім не усвідомлюючи, що вона є посібником проросійського руху.

Що робити батькам?

Єдине правило – бути відвертими зі своїми дітьми. Батьки з кожної української родини зобов’язані наразі поговорити зі своїми дітками, роз’яснити, які небезпеки криються в таких рухах, та що саме такі рухи сприяють дестабілізації ситуації в країні. Варто також промоніторити канали, в яких спілкується дитина, з якими спільнотами в соцмережах себе співвідносить, передивитися приховані чати в інстаграм тощо.

40 ігор у темряві. Для відновлення відчуття безпеки, близькості та запобігання травматизації

За матеріалами Світлани Ройз

Страх темряви – це, з одного боку, віковий страх у дітей. З іншого – один із наслідків хронічного стресу та травматизації.  Для того, щоб підтримати дитину, щоб не допустити загострення її стану – ми можемо запропонувати ігри. Гра – найпростіший спосіб трансформувати напругу.    

Важливо пам’ятати:

• коли один канал сприйняття депривований, в стані перезбудження чи неактивний, інші в більшому навантаженні та чутливості;

• якщо ми переживаємо складний досвід і при цьому дієві, відчуваємо близькість – у нас залишається відчуття сили.

Ідеї ігор у темряві для дітей різного віку

Аудіальні ігри та ігри зі словами:

1. Співати хором;

2. Грати на музичних інструментах;

3. Грати на уявних музичних інструментах. Видавати звуки, наче стукаємо в литаври, б’ємо в барабани, граємо на скрипці;

4. «Тарабарська мова». Говорити один з одним «тарабарською мовою», тобто вигаданою, намагаючись за інтонацією вгадати, про що говорить кожен;

5. Разом промовляти скоромовки;

6. Грати в «білі вихваляйки». Як-от, кричати: «А я…!!!» і розповідати про те, що насправді вміємо та що вдалося;

7. «Alias». Вгадувати слово за описом. Однак важливо не називати саме слово;

8. Розповідати історії на задану тему;

9. Розповідати щось, аби вкластися в одну хвилину;

10. «Голоси тварин». Хтось видає звук — інші вгадують. Хто вгадав перший, стає ведучим;

11. Гра в слова. Наступний гравець називає слово на останню букву слова попереднього гравця;

12. «На щастя, на жаль». Хтось вигадує ситуацію, а гравці по черзі пропонують продовження, починаючи зі слів «на жаль», а наступний гравець — «на щастя»;

13. «Спотворений телефон». Пошепки передавати слово один одному. Наприкінці дізнаємося, що почув останній гравець;

14. «Казка». Скласти казку, коли кожен говорить по реченню;

15. «Навспак». Говорити слова навпаки, не записуючи їх. Наприклад, «чайник» — «кинйач», «стіна» — «анітс»;

16. «Я загадав». Розказати про загадане слово, не називаючи його. Наприклад, «Я загадав — білий, холодний, скрипить під ногами, тане…»;

17. Загадати предмет. Усі інші мають його вгадати, ставлячи запитання, на які ведучий може відповісти лише «так» чи «ні»;

18. Рима. Назвати чотири (або два) випадкових слова, до яких треба віднайти риму або вигадати вірш на 4 рядки;

19. «Буква». Назвати слова тільки на задану букву. Варіант для дорослих: назвати слова на загадану букву, які можна покласти в трилітрову банку;

20. Шукаємо схожість. Назвати два випадкових слова, а інші мають відгадати, чим вони можуть бути схожі.

21. «Чарівна мова». Для дітей, які вчаться розбирати слова на склади, можна говорити слова, додаючи додатковий склад «жи», «ма», чи «хрю»4

22. «Дурниці». Вигадувати початок речення, до якого потрібно придумати абсолютно «пришелепкувате» й нереальне продовження;

23. Знайти асоціації. Один гравець називає слово, наступний — свою асоціацію до цього слова. Дітям можна пояснити так: «Перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово»;

24. «Це слово вміє…». Описати слово його «вміннями»;

25. «Слово, якого немає». Вигадувати слова, яких не існує та що вони могли б означати мовою іншопланетян.

Важливо торкатися до дитини, тільки попереджуючи її та коли отримаєте дозвіл. Пам’ятайте, що в темряві відчуття доторків буде сприйматися посилено.

Для контакту із тілом можуть бути потрібні пледи, щоби накритися і відчувати більшу безпеку, льодяники, які можна розсмоктувати, щоби відчувати смак, жувальні гумки, вода, а також іграшки, які можна стискати в руках, «поп-іти». 

Тілесні ігри можуть бути такі:

1. «Азбука Морзе». Передавати прості слова доторками. Однак заздалегідь треба вивчити кілька літер;

2. «Круг любові». Взятися за руки, гравці мають обережно стиснути долоню тому, хто сидить за ними за годинниковою стрілкою;

3. «Чарівні доторки». Уявити, що тіло — це музичний інструмент. І кожна частина тіла виконує певний звук. Тоді торкатися до дитини долонею, щоби вона співала, мугикала, кукурікала тощо;

4. Відбивати ритм разом. Це може бути знайома пісня, також можна створювати загальний ритм (наприклад, дощу), пропонувати стукати ритм зубами, клацати язиком, відбивати долонею, ногами абощо;

5. Обіймати один одного та цілувати різними обіймами та поцілунками (для батьків та дітей). Як-от, помаранчевими, полуничними, веселковими, квадратними тощо.

6. Танцювати під уявну мелодію чи під спів пісень;

7. Передавати предмет у колі, коли в гравців заплющені очі. Тоді — торкатися його і вгадувати, що це, чи пропонувати, як його можна використовувати;

8. «Доторки — незнайомці». Торкатися долонь ведучого тільки приємними доторками, щоби ведучий вгадав, хто торкається;

9. Уявити, що потрапив на нову планету, на якій немає звичного світла. А потім — уявити, як на ній можна адаптуватися;

10. Зробити собі хатинку із подушок і ковдр;

11. Якщо простір знайомий та безпечний, грати в «бабу куцю». Тоді ведучий має зловити гравців, які плескають у долоні.

Якщо є ліхтарик:

1. Грати в тіньовий театр руками. Створювати руками різні фігурки;

2. Грати в тіньовий театр, використовуючи іграшки. Треба підсвічувати їх, аби була тінь;

3. Зробити проєктор зі стаканчика та плівки;

4. Дивитися крізь друшляк на «зірки».

Якщо не полишає тривога перед невідомістю

Як підтримати себе і дитину

Війна привносить у життя багато змін, невизначеності та непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання реальності, наслідком якої є зниження якості життя.

Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива. Пояснимо, чому. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони реагують на те, що відбувається.

Почуття тривоги сигналізує людині про потребу усвідомлення небезпеки і необхідність змін. Однак, коли людина втрачає межу між реальною та імовірною небезпекою, уявні ситуації змушують її розглядати найгірші сценарії їхнього розвитку. Тож вкрай важливо помічати у себе ознаки тривоги та вчасно налагоджувати свій стан.

Пам’ятаймо: стабільний стан батьків — основа стабільного стану дітей.

Сигнали тривалої тривоги:

• постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;

• порушення сну, жахливі сновидіння;

• постійна м'язова напруга, головний біль, функціональний розлад кишківника тощо як наслідки переживань, а не ознаки захворювань тіла;

• надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;

• низька концентрація уваги;

• постійна дратівливість;

• руйнування стосунків;

• занурення в себе;

• очікування небезпек або поразки;

• панічні атаки;

• сприйняття нового як загрози.

Як навчитися керувати своїми станами:

• Складіть перелік негативних переконань. Оцініть значущість кожного за шкалою від 0 до 10. Замініть їх на позитивні.

Негативне переконання:

Я нічого не вмію і у мене не вийде адаптуватися на новому місці.

Значущість: 9

Позитивне переконання:

Я маю гарну освіту і досвід. Якщо я докладу зусиль — здійсню все заплановане.

• Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а де — напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні вправи для напруження та розслаблення м’язів також нададуть снаги.

• Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що заспокоює. Це — ваш ресурс.

• Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з проблемою.

• Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і традиції. Це як контроль над власним життям, що формує відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність сприймати їх відповідно до реалій.

Пильнуйте свої стани і пам’ятайте:

• Зрозуміти, що спричиняє тривогу, — важливо.

• Усвідомити спогади чи думки, що надають захищеності та розслабляють, — потрібно.

• Сприймати тривогу як реакцію на невизначеність — природно.

• Не знати відповідей на всі питання — нормально.

Як проявляється тривога у дітей?

Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах.

Ознаки тривоги:

• швидка втомлюваність;

• труднощі у зосередженні та концентрації уваги;

• порушення засинання і неспокійний сон;

• втрата апетиту або його посилення;

• вологі або холодні долоні чи ступні;

• постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;

• очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;

• постійний плач чи надмірна плаксивість;

• надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них, страх залишатися на самоті;

• нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері, небажання полишати будинок тощо);

• тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).

Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:

1. Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе!

2. Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність дитини. Спостерігайте та аналізуйте, що дитина читає, які передачі дивиться, з ким спілкується, які емоції відчуває. За потреби розумно обмежуйте її інформаційний простір. Контролюйте джерела інформації!

3. Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для спілкування!

Як допомогти дитині впоратися з тривогою:

• Обіймайте і приймайте обійми.

• Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня, традицій, ритуалів. Усі зміни обговорюйте заздалегідь.

• Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла. Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.

• Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність.

• Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради. Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише дорослі.

• Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.

• Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями. Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови оптимістично.  

Коли звертатися до фахівця?

Якщо інтенсивність тривоги не спадає і вам не вдається впорядкувати ані свій емоційний стан, ані стан дитини, це означає, що є потреба в отриманні допомоги психолога.

Школа в умовах війни. Поради психолога батькам та вчителям

1 Вересня: головні дилеми

Прийдешній навчальний рік відрізнятиметься від попередніх. А їх, до слова, звичайними теж назвати важко – через пандемію коронавірусу. Вона внесла значні корективи у навчальний процес. Проте повномасштабна війна вимагає кардинальніших рішень. На цей раз батькам доводиться самим визначатися із формою навчання, ретельно зважуючи всі ризики. Дітям, які на власні очі бачили бойові дії або ж стикнулись із втратою близьких, сідати за парти із таким бекграундом дуже складно. Вчителям доведеться виконувати роль не лише педагогів, а й психологів. Відтепер школа, як ніколи раніше, відповідальна за дитячу безпеку.

Очне навчання

Тут може бути багато моментів, які і батьки, і адміністрація шкіл мають врахувати. На першому місці має бути безпека дитини. Завжди, коли у мене питають, чи відпускати дитину на очну форму навчання, чи ні, треба враховувати, по-перше, умови, у яких перебуватиме дитина. Якщо дитина вперше піде до школи, її батьки мали б подивитися на бомбосховище, аби розуміти, в яких умовах перебуватиме її син чи донька. Це полегшило б можливість вибору: чи йти до школи, чи лишатися вдома.

По-друге, слід врахувати стан, власне, дитини: як вона реагує на сирени, чи не боятиметься йти до того шкільного бомбосховища, чи не буде вона від того у струпорі, чи немає у неї клаустрофобії, чи не намагатиметься вона втекти.

Учні і укриття

Було б чудово провести з учнями репетицію ситуації, коли треба спускатися у бомбосховище, відпрацювати якісь алгоритми дій ще до того, як така ситуація настане. В ідеалі це має бути навчальна тривога, під час якої діти бачать, що відбуватиметься, кого треба слухати, що варто робити, а що не варто. Адже дитина, приміром, може розгубитися і почати телефонувати батькам. Батьки ж мають заздалегідь сказати дитині, що у цій ситуації за неї відповідає конкретний вчитель і саме до його інструкцій ти дослухаєшся.  Делегувати відповідальність вчителю в очах дитини дуже важливо.

Так, може статися ситуація, коли дитина не хоче йти, і вчитель має розуміти, як діяти. Приміром, дати можливість дитині зателефонувати батькам і запитати, що робити. Інколи під керівництвом мами дитина може зробити те, що відмовляться робити під керівництвом вчителя. Оскільки на вирішення ситуації у вчителя є лічені хвилини, він не має губитися. До слова, бувають ситуації, коли треба наполягти на тому, щоб дитина зробила те, що їй кажуть, задля її безпеки. А потім уже заспокоїти.

Загалом, якщо батьки розуміють, що їхня дитина може відмовитися спускатися до укриття, то краще все ж таки лишити її вдома на «дистанційці».

На мою суб’єктивну думку, з точки зору безпеки, краще піти до школи, бо там вона гарантовано спуститься в укриття. Бо, скажімо, якщо підліток лишиться сам вдома, то не факт що він піде, особливо якщо в будинку не передбачено укриття і треба ще кудись іти.

Познайомитися

В ідеалі перед початком навчання вчитель має познайомитися з усіма дітьми, якщо бачить їх уперше, чи з новенькими – якщо такі приходять. Зараз це особливо важливо. На мою думку, це обов’язок класного керівника – знати,  чи не загинув у дитини хтось із родичів, що взагалі дитина пережила. Це інформація не для розповсюдження у школі, а для розуміння вчителем, як може вплинути на стан дитини та чи інша подія.

Звісно, вчитель має познайомити дітей. Важливо, щоб новенький намагався влитися у колектив, не лишався осторонь. Дитина має розказати про себе те, що вважатиме за потрібне. Наголошу: якщо вона десь трошки фантазує, щось вигадує, і вчитель це бачить, за теперішніх обставин на це не потрібно звертати увагу, робити зауваження.

Як розмовляти з дітьми про війну

Уникнути розмов про війну вчителям не вдасться. Діти самі «розкручуватимуть» їх на такі розмови. Дуже важливо дотримуватися кількох правил:

1. Ми не маємо обговорювати якісь деталі. Це має бути розмова (загально) інформативна: ми повинні пояснити, що сталася певна подія (приміром, обстріл потягу), можемо сказати про своє ставлення до неї і послухати ставлення дітей до неї.

2. Ми не маємо дуже заглиблюватися у почуття щодо цієї події, оскільки дитина може глибоко переживати і не зможе навчатися.

3. Нехтувати такими розмовами не можна – це може посилити тривогу дітей.

Якщо в клас  прийде дитина із травматичним досвідом

Будь-яка здорова людина має власні механізми психологічного захисту, і діти дуже непогано ними користуються. Іноді те, що переживаємо ми, коли дізнаємося від дитини про щось, може бути для нас більшим тригером, ніж для дитини. Це один момент. Часто трапляється, що дитина вже змогла пережити щось страшне, що з нею трапилося і знаходиться у стабільному стані, і якщо глибоко колупатися в якомусь травматичному досвіді дитини , можна спричинити ще більше болю, ніж дитина вже пережила. Тож якщо батьки бачать, що допомога потрібна, чи сама дитина звертається за нею, її треба надати. Якщо ж ні, то можна просто не чіпати і не порушувати стабільний стан.

У дітей можуть проявлятися у поведінці несподівані негативні риси. У такому випадку вчителям не слід карати учня, натомість потрібно повідомити батьків. Бо може бути, що, скажімо, дитина, яка якийсь час голодувала у підвалі, почала брати чужу їжу. За таке карати не потрібно, тут краще звернутися до фахівців по допомогу.

Окремо наголошу: конфіденційність важлива. Є речі, які дитина не хоче розповідати на загал, і до цього треба виявляти повагу.

Мовне питання

Що робити, якщо новачок прийшов до класу, і у решти дітей з ним починається конфлікт через мовне питання? Наприклад, діти зі Східної України евакуювалися до Західної.

Треба розуміти, що людина, яка поїхала не закордон, а лишилась в Україні, має намагатися бути українцем. Якщо ми допоможемо це зробити, їй буде легше. Чудовий варіант – призначити їй мовного помічника, але це має бути хтось із учнів – тобто рівний. Якщо це організувати у напівігровій формі, буде чудовий досвід. До слова, такий патронат може стати і основою для дружби.

Окрема проблема – можливість конфліктів через мовне питання у батьківських чатах. У такому випадку я пропоную чітко виписати правила спілкування у чаті та призначити модератора – скажімо, когось із батьківського комітету. Правила завжди потрібні, вони дають загальне розуміння того, що робити можна, а чого – ні. Щодо мовного питання просто у правилах можна прописати, скажімо, таке: «У чаті ми сплікуємося українською мовою, але толерантно ставимося до тих, кому поки що важко це робити і хто ще вивчає мову».

Екстернат

Є опція дистанційного навчання для дітей, які перебувають за кордоном, в українських школах. Існують країни – наприклад, Німеччина, де діти повинні відвідувати школу: немає значення, чи є вони громадянами країни, чи тимчасово переміщеними особами. Часто буває, що діти навчаються у такій школі, а потім ще дистанційно в українській школі, бо, наприклад, хочуть вивчати українську мову чи історію. Як правило, у таких випадках «дистанційка» переноситься а другу половину дня. Результатом може стати перенавантаження дитини. Якщо вона дуже втомлюється, навчання треба відрегулювати. «Тягнути» дві школи дуже важко, якщо не розвантажити трохи такого учня, може настати певне вигорання. Інколи діти абсолютно нормально це переносять.

Крім того, з дитиною потрібно розмовляти про важливість вивчення історії країни, де вона перебуває, її мови. Це і цікаво, і загалом сприятиме асиміляції, а отже, полегшенню перебування у цій країні. Адже невідомо, коли війна закінчиться і з’явиться можливість повернутися додому. Тим більше це важливо, якщо родина ухвалила рішення лишитися жити там. До слова, часто трапляється, у тих родинах, які вирішили не повертатися в Україну, патріотично налаштовані підлітки, які хочуть додому, на знак протесту ігнорують якісь речі. Слід просто доносити, що знання культури іншої країни не буде зайвим.

Дистанційне навчання

Загальні рекомендації

1. Найголовніші критерії під час вибору форми навчання – психологічний стан дитини та її безпека.

2. Для того, аби полегшити процес онлайн-навчання, батькам слід запровадити чіткі правила.

3. Забезпечення фізичної активності. Нині діти і так безкінечно сидять у гаджетах, а тут ще  й навчання відбувається перед монітором.

Активність на уроці

Часто батькам здається, що їхня дитина недостатньо активна під час онлайн-уроків. Зауважу: потреба у високій активності дитини на уроці часто є суто батьківською. Не знаю, наскільки це потрібно дитині і навіть вчителеві, бо зависока активність може і шкодити. Так, слід проводити вчителеві певні перевірки, аби з’ясувати, чи отримала та засвоїла дитина якийсь обсяг нової інформації. Все інше, як на мене, зараз неактуальне. Головне для дитини – психологічний спокій і просто забезпечення того, щоб інформація потрапила до учня. До речі, батьківське спонукання дитини до активності може спрацювати якраз-таки навпаки.

Якщо батьків дуже тривожить питання активності їхньої дитини на уроці, то про це слід поговорити з учителем. І це прохання не повинно мати вигляд вимоги до викладача, не треба сваритися з ним. Вважаю, що організовувати комунікацію має дорослий.

Вимкнута камера під час онлайн-уроку

Одне з питань, які інколи ставлять батьки, – чому дитина під час онлайн-уроку вимикає камеру на гаджеті, «ховається». Пояснень тут кілька: наприклад, дитина може занадто прискіпливо ставитися до власної зовнішності. Часто учень може бути зайнятий чимось стороннім, але це не означає, що він не чує, що йому розповідають. До слова, до такого частіше схильні підлітки, учні молодшої школи спокійно до цього ставляться.

Батькам слід поговорити з дитиною щодо роботи камери, з’ясувати, у чому причина відмови її вмикати. Чи слід наполягати на її роботі? З одного боку, вчителеві зручніше викладати матеріал, коли він бачить очі дітей і відчуває певний фідбек, і якщо якихось вагомих причин відмови вмикати камеру немає, можна це запровадити як правило для дитини. З іншого боку, індивідуальний підхід у цьому питанні теж потрібен. Скажімо, якщо йдеться про дитину з аутичним спектром, яка просить вимкнути камеру – слід піти назустріч. Правила, яких слід дотримуватися безумовно усім, мають торкатися лише безпеки. І отут зауважу: коли вчитель під час дистанційного уроку не бачить учня, він не може бути впевнений, що з дитиною усе гаразд. Тому викладача може попросити ввімкнути камеру на хвилинку, аби переконатися, що з його учнем усе добре.

«Маячки» для вчителя і батьків

Учитель має звернути увагу на певні маркери поведінки дитини, які свідчать про те, що її батькам було б варто звернутися до спеціаліста. Зокрема:

1. Завмирання. Коли дитина ніби «відключається» і не функціонує. Вчитель ставить їй якесь просте питання, а дитина ніби відсутня. Це може означати, що вона охоплена якимись думками, переживаннями.

2. Дитина робить якісь незвичні речі. Скажімо, виявляє сильну агресію чи постійно бігає до туалету (вчитель не має це забороняти, але повідомити батьків зобов’язаний), якісь тікові розлади – коли дитина скубає волосся, гризе нігті, мигає очима (вдома це може не проявлятися). Дитині про це вчитель говорити не повинен.

Зауважу: вчитель не повинен казати дитині, а тим більше привселюдно, про те, що їй треба звернутися до психолога. Таке слід сказати тільки батькам, і лише вони ухвалять рішення щодо звернення до спеціаліста.

Нині існує думка, що через війну до психолога потрібно йти усім, у першу чергу – дітям. Я у цьому вбачаю якусь зверхність і навіть снобізм. Це не так. Інколи батьки приводять до мене дітей без якогось запиту, а просто з’ясувати, чи є проблема. І часто проблем немає, діти чудово справляються самі. Так, якщо є якісь сумніви, можна звернутися, щось підкорегувати – і жити далі.

Як підтримати дітей у воєнний час: поради батькам від психологів

Надзвичайні ситуації, зокрема війна, пов’язані з високим рівнем стресу та тривоги. І вимагають від людей зібраності та розуміння що робити. Оскільки мати відповіді на всі питання неможливо, важливо знати, де ці відповіді можна знайти або мати базове розуміння того, як потурбуватися про себе та дітей. В Центрі здоров'я та розвитку «Коло сім'ї» дали 5 порад для батьків на часи війни та не тільки.

Бути поруч

Відчуття присутності батьків, їхньої любові це — найголовніший «термостат безпеки» для дітей. Бути поруч — це про дотики, обійми, час разом: читання книг, гра тощо.

Але крім цього, це й про уважність, любов, добрий погляд. Зауважимо, що це й про розуміння: коли дитина хоче побути наодинці — важливо дати їй цей час.

Бути прикладом

Діти наслідують і вчаться на діях батьків, але це не про те, щоб робити все ідеально. Це про те, щоб ділитись і розповідати, що нам, дорослим, допомагає впоратись з усім цим.

Спілкуватись

Важливо пояснити та допомогти зрозуміти дітям, що відбувається і як нам триматись, як вистояти у цій війні й на рівні сім'ї, і на рівні народу. Говорити з дітьми з повагою до них і їх внутрішнього світу, зважаючи на дитячі бажання та потреби. Слухати те про що вони говорять і мовчать.

«Це не означає теж втішати дітей "псевдо оптимістичними" сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з правдою ми обов'язково й неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою», — пояснюють фахівці.

Залучати

Ми не знаємо скільки це буде тривати, а отже попри все маємо жити. Звісно ми не можемо уникати новин, але не потрібно бути в новинах безперервно — варто зосередитись на корисних діях. Для дітей це може бути різне: вчитись читати чи малювати, слухати казки чи гратись, допомагати по дому, молитись, займатися спортом чи робити добрі справи тощо.

«Корисна діяльність зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим», — наголошують психологи.

Відновлюватись

Війна виснажує, тому діти, як і дорослі потребують часу га регулярне відновлення.

«Важливо мати в режимі дня, ті активності які поповнюють сили — як зарядження телефону — коли стрес є більше заряджатись треба частіше і мати додатковий "павербанк"», — радять психологи.

Відтак важливо, аби у дітей був сон, добра їжа, час на гру, домашніх улюбленців, на рухову активність. І обов'язковий дотик до чогось, що є світло і нагадує про те, що навіть в ці темні часи є любов, мужність, правда (це можуть бути добрі казки, історії чи люди).

Поради психолога БАТЬКАМ під час дистанційного навчання

Як оптимально організувати

дистанційне навчання дитини

Пам’ятка для батьків

Вимушене дистанційне навчання стало викликом для всіх учасників освітнього процесу: вчителів, учнів та батьків. Свої поради батькам, як організувати дистанційне навчання дитини вдома так, щоб навчання було ефективним і дитина при цьому отримала задоволення, дає дитячий психолог, засновниця проєкту «Сила Казки» Аніта Вайаканті.

Зараз більшість школярів перейшло на навчання онлайн. Організація навчального процесу онлайн відрізняється від очного навчання дітей. В першу чергу тим, що дітям СКЛАДНІШЕ ВЧИТИСЯ ДОМА. Кожна третя дитина перебуває у стресовому стані/тривозі, пов’язаній зі сформованими обставинами.

Однією зі складових стресу є втрата тієї стабільності та структурованості (зрозумілості), яка була, коли дитина мала чіткий режим, розклад і розуміння, що за чим йде. Зараз цього немає. Натомість є купа обмежень: на вулицю не ходи; мій руки; обличчя не чіпай; не гуляй; питання не став тощо.

Стрес і тривога, яку можуть відчувати діти, безумовно буде і вже відбивається на їхній пізнавальній активності (допитливості), навчальній мотивації, успішності.

Стрес — це не найсприятливіший ґрунт для розвитку. Для того щоб допомогти дитині створити позитивну атмосферу для навчання, систематизувати і структурувати (тобто зробити зрозумілим) цей процес, пропонуємо такі кроки.

1. Скласти чіткий розклад / режим.

Стабільність і зрозумілість — це те, що для дітей створює якусь зону безпеки. А адже саме в безпеці діти прагнуть розвиватися, вчитися і пізнавати світ. Складіть новий розклад для дитини. Повісьте його на видноті, намагайтеся дотримувати режиму дня (підйом в один і той же час, перерви, прийом їжі тощо). Режим позитивно позначається і на нервовій системі дитини.

2. Організувати робочу зону.

Якщо немає своєї кімнати, то хоча б свій куточок + навушники. Де будуть ТІЛЬКИ потрібні для «цього» уроку матеріали. Усі зайві предмети, що відвертають увагу, доцільно прибрати. Також на працездатність дитини впливає світло — яскраве і холодне освітлення стимулює мобілізацію систем організму і підвищує пильність.

3. Організувати форму.

Дитина не повинна сидіти в піжамі. Вона і так навчається вдома (у дітей будинок не асоціюється з навчальною діяльністю, а більше з відпочинком). Учневі буде значно простіше надіти на себе «роль учня» і переключитися на заняття, якщо він буде одягнений у відповідний (асоціюється з навчанням) одяг. Це якась уніформа, що допомагає не забувати, де ти і що ти робиш.

4. Робити перерви.

Фокус уваги школяра на відеоконференції / уроці 20 хвилин. Не більше. У старших школярів 30 хвилин і то у разі внутрішньої мотивації й інтересу до предмета. Скільки триває відеоурок? 40? 45 хвилин? Дитина докладає чимало зусиль, аби сконцентруватися і зрозуміти, що їй через екран намагаються донести. Енергії витрачається більше, ніж на звичайному уроці. Тому вкрай важливо, аби діти перемикали свою увагу і відпочивали між уроками (по можливості не в гаджетах). Братися до виконання домашньої роботи, яку чомусь задають в онлайн-школі, доцільно не раніше, ніж за годину-півтори після закінчення уроків. Дитині потрібно переключитися, відпочити, пограти і перезарядитися.

5. Заохочувати спілкування з однолітками.

Провідна діяльність школярів середніх і старших класів — це спілкування. Та й в цілому школярі (зокрема молодші) звикли проводити багато часу в колективі спілкуючись, тому можуть відчувати дискомфорт в ізоляції. Заохочуйте спілкування, розмови, скайп-колли, можливо, навіть якісь ігри онлайн з однокласниками. Загалом, створюйте і заохочуйте умови, у яких дитина може поспілкуватися з однолітками (безпечно, звісно ж).

6. Знизити очікування і вимоги.

Нові умови навчання, тиск суспільства, страхи і тривога заважають дитині розуміти і вчитися як раніше. Отже, якщо помітили, що оцінки й успішність вашого сина / дочки погіршилася — НЕ СВАРІТЬ І НЕ ТИСНІТЬ, а навпаки, зверніть увагу на ситуацію. Адже це може бути однією з ознак стресу. Дитина потребує допомоги і відкритого діалогу з батьками. Дітям складно. Якщо ми ще будемо стояти у них над душею, вимагаючи тільки позитивних оцінок, то це посилить їхню тривогу, погіршить стосунки з ними. Зараз як ніколи вдалий час для перегляду і переосмислення своїх вимог стосовно дитини.

7. Мотивувати і помічати успіхи.

Не змушуємо дитину, а мотивуємо! Водночас не забуваємо відзначати її успіхи. Якщо порівнюємо, то тільки із самим собою. Навчайте дітей помічати хороше в обставинах, що склалися, розмовляйте, хваліть і підтримуйте. Ось такі базові та найнеобхідніші правила, що допоможуть правильно організувати процес дистанційного навчання.

10 речей, які повинні виконати батьки першокласника:

1. Малюк, швидше за все, буде хвилюватися і сам прокинеться вдосвіта. Прикрасьте його кімнату повітряними кульками, плакатом із веселим надписом.

2. Багато хто з батьків вважає, що подарунків цього дня робити не обов’язково. Між тим яскравий згорток поруч із подушкою трохи розвіє дитячі хвилювання і, з іншого боку, підкреслить важливість події.

3. Звичайно ж, ранець із потрібними речами ви разом з дитиною склали ще тиждень тому. Напередодні 1 вересня варто ще раз зазирнути до нього… і покласти туди якусь дрібничку: чи то кумедний ластик, чи незвичайний олівець. Дитина зрадіє, побачивши таку знахідку!

4. На весь сьогоднішній день забороніть собі повчати дитину, не хмуртеся, не гнівайтеся, не обурюйтеся і не підвищуйте голос!

5. Відкладіть усі справи, візьміть на роботі відгул. Коли малюк вперше переступить шкільний поріг, ви маєте бути поруч із ним.

6. Скажіть своєму першокласнику, який він має чудовий вигляд.

7. Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте її, як пройшов перший день. Поцікавтеся, що вона робила і, обов’язково похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть, якщо вона вмудрилася щось загубити).

8. Увечері влаштуйте святковий чай. З такого приводу запросіть бабусь, дідусів – їм також буде приємно привітати першокласника.

9. Сподіваємося, ви не забудете сказати дитині, як сильно ви її любите.

10. Засинаючи, дайте собі слово бути стосовно дитини й надалі такими ж спокійними та уважними, як сьогодні! 

10 заповідей для батьків першокласника:

1. Починайте “забувати” про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: “який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд”.

2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: “Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему”.

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

7. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

9. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: “Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати”. Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому. 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв’язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.

• Перша умова шкільного успіху п’ятикласника – безумовне прийняття дитини, незважаючи на невдачі, які її вже спіткали або можуть спіткати.

• Обов’язковий прояв батьками інтересу до школи, класу, в якому вчиться дитина, до кожного прожитого нею шкільного дня. Неформальне спілкування зі своєю дитиною після шкільного дня.

• Обов’язкове знайомство з її однокласниками й можливість спілкування дітей після школи.

• Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв’язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.

• Неприпустимість фізичних засобів впливу, залякування, критики на адресу дитини, особливо в присутності інших (членів родини, однолітків).

• Врахування темпераменту дитини в період адаптації до шкільного навчання. Повільні й нетовариські діти набагато довше звикають до класу, швидко втрачають до нього інтерес, якщо відчують з боку дорослих і однолітків насильство, сарказм і жорстокість.

• Надання дитині самостійності в навчальній роботі й організація обгрунтованого контролю за її навчальною діяльністю.

• Заохочення дитини, і не тільки за успіхами у навчанні. Моральне стимулювання досягнень дитини.

• Розвиток самоконтролю, самооцінки й самодостатності дитини. Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик в одній зі своїх книг опублікував правила, які допоможуть батькам підготувати дитину до самостійного життя серед однолітків у школі під час адаптаційного періоду. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їхньою допомогою готувати дитину до дорослого життя:

• Не віднімай чужого, а своїм ділися.

• Попросили – дай, намагаються відняти – захищай.

• Кличуть грати – іди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.

• Грай чесно, не підводь своїх товаришів.

• Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Двічі ні в кого нічого не проси.

• Будь уважним усюди, де потрібно виявити уважність.

• Через оцінки не плач, будь гордим.

• Із вчителями через оцінки не сперечайся й на вчителя за оцінки не ображайся.

• Намагайся все робити вчасно й думати про гарні результати, вони обов’язково в тебе будуть.

• Не зводь наклепів і не наговорюй ні на кого.

• Намагайся бути акуратним.

• Частіше кажи: давай дружити, давай грати, давай разом підемо додому.

• Пам’ятай! Ти не кращий за всіх, ти не гірший за всіх!

• За будь–якої можливості намагайтеся уникнути значних змін  або порушень у домашній атмосфері протягом першого півріччя. Спокій домашнього життя  дитини допомагає їй ефективніше розв’язувати проблеми в школі.

*​​Поширені міфи про горе і скорботу за втраченим*

Людині завжди важко прийняти дійсність, в якій вона втратила близьку людину чи щось, що було ціннісним для неї. Саме тому в такі періоди життя ми стаємо більш вразливими до упереджень та міфів.

*Продовжуємо розглядати найпоширеніші міфи про скорботу*

Міф №2: Важливо «бути сильним», тим паче, що моя «слабкість» може принизити пам’ять про людину, яка померла.

Емоційні прояви, поведінка чи наші недоречні думки (спогади) не є ознакою слабкості.

Природним є відчувати пригнічений настрій і сумувати, плакати чи злитися, відчувати страх та розгубленість. Не потрібно захищати інших від проявів горювання (звісно, якщо в цих проявах немає безпосередньої загрози життю).

Щирі прояви емоцій допомагають іншим усвідомлено відреаговувати на втрату та приймати, що вони не єдині у скорботі.

Міф №3: Плач лише погіршує ситуацію, але якщо ти не плачеш, це означає, що тобі байдуже.

Сльози і плач є адекватною реакцією нашого організму на больові відчуття, зокрема на психологічний біль. Коли людина плаче, виділяються нейроактивні хімічні сполуки в нашому мозку, які допомагають тамувати біль і посилюють відновлювальні механізми нашого тіла.

Відсутність сліз чи готовності плакати не свідчить про байдужість. Люди, які не плачуть, можуть відчувати емоційний біль так само сильно, як і інші, але радше за все використовують інші шляхи для скорботи.

У науковій літературі зустрічаються свідчення, що стримування сліз чи заборона на сильні емоційні прояви через плач може впливати на наше фізичне здоров’я, зокрема на імунну відповідь організму.

Схожі упередження існують навколо гніву: «Від того, що я злюся, нічого не змінюється» або «Гнів нічого не вирішує».

Гнів також є природною частиною процесу горювання. Заперечення або придушення гніву лише посилює його контроль над вами й дає змогу гніву вирішувати, як проявити себе.

Міф №4: *Час усе лікує*

У Ремарка був хороший вислів про те, що час найгірший лікар. Він не лікує, а лише накладає «заплати», в той час, як відкрита рана під усіма шарами з часом починає гнити.

Для горювання немає поняття «часу» як вимірювальної шкали. Час у скорботі — це метафора. Це метафора прийняття й дозволу горювати. Немає визначеної тривалості, за якої людина повинна подолати втрату.

Проте в науковій літературі можна знайти аргументацію, що впродовж перших пів року океан емоцій вщухає, спогади тьмяніють, а наші рішення стають більш розсудливими.

Важливо зрозуміти, що в якийсь момент людина не прокидається й не вирішує одномоментно «жити далі».

Насправді, якщо ви втратили того, про кого дуже піклувались і любили, ви ніколи не перестанете сумувати за ним чи нею, але з часом ваше горе стане більш керованим.

*Час скорботи залежить від самої людини, а не календаря.* Шлях зцілення від болю втрати полягає в тому, щоби дозволити природному процесу горювання йти своїм темпом так довго, як це потрібно.

Продовження — в наступних публікаціях.

Олександр Аврамчук,

лікар-психолог, канд. психологічних наук.

*Що таке емпатія та як її розвинути?*

Що таке емпатія?

Емпатія – це здатність розуміти емоційний стан іншої людини та співпереживати їй.

Нам часто помилково здається, що людина, яка відчуває емпатію, має допомагати іншим. Але емпатія – це просто розуміння стану іншої людини, її емоцій і зменшене почуття того самого. Емпатія не дорівнює дії. Емпатична підтримка – це про те, що я розумію тебе, твої емоції і зараз тут з тобою. На цьому емпатія може закінчуватися.

Навіщо вона потрібна?

Людина – соціальна істота. Ми не можемо існувати окремо, тому для нас важливо відчувати підтримку, турботу і розуміння інших. Існує теорія прив’язаності, за якою так само, як маленька дитина потребує турботи й піклування батьків, доросла людина потребує підтримки інших. І це може реалізуватися саме завдяки емпатії

ВПРАВИ

РОЗІБРАТИСЯ З ВЛАСНИМИ ЕМОЦІЯМИ

Якщо ми хочемо розвинути в собі емпатичне розуміння інших людей, нам потрібно насамперед розібратися зі своїми емоціями. Для цього треба звертати увагу на те, що ми зараз відчуваємо. Для цього варто знайти в інтернеті перелік емоцій і роздрукувати його або записати на аркуші. Далі ознайомлюйтесь із цим списком і спостерігайте за собою. Це дає можливість зрозуміти, що наші емоції можна описати іншими словами, окрім «добре», «погано» чи «нормально». Емоційна компетентність допомагає розуміти себе та сприяє розвитку емпатичності.

АКТИВНО СЛУХАТИ

Щоб розвинути емпатію, треба активно слухати іншу людину і бути з нею тут і зараз. Слухати треба не механічно, а намагатися почути, про що людина говорить. Можна навіть переказувати її слова, повторювати фрази, уточнюючи, що співрозмовник відчуває – це один з механізмів емпатичної підтримки, який часто використовують у психотерапії. Таким чином людина розуміє, що її чують.

КАМ’ЯНЕ ОБЛИЧЧЯ

У вправі беруть участь дві людини. Одна говорить про свої переживання, ділиться ситуацією, яка викликає в неї емоції, а друга при цьому має повністю блокувати будь-які емоційні вирази обличчя. Експеримент триває хвилину, після цього дуже важливо дати фідбек і дізнатися, як почувалися той, хто говорив і не відчував емпатії, і людина з «кам’яним обличчям».

ДИВИТИСЯ В ОЧІ 4 ХВИЛИНИ

Є знаменитий експеримент Артура Аарона, ідея якого полягає в тому, що люди мають чотири хвилини дивитися одне одному в очі. Зазвичай його проводять з незнайомцями. Якщо протягом чотирьох хвилин дивитися в очі іншій людині та бути активно включеним, це переповнює почуттями.

ЩО ПОЧИТАТИ

АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ». З головним героєм ми можемо пережити багато почуттів, розвинути в собі нові якості та покращити емпатичне сприйняття.

ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК «ТРИ ТОВАРИШІ». Дружба головних героїв, їхня взаємодія в складних життєвих ситуаціях демонструє емпатію як невід’ємну частину справжніх людських взаємин.

ДЕНІЕЛ КІЗ «КВІТИ ДЛЯ ЕЛДЖЕРНОНА». Книга розповідає про те, як людина з розумовими порушеннями потрапляє в більш чутливу сферу, і в неї з’являється дуже багато почуттів. Водночас почуття виникають не тільки в персонажа, а й у читача. Книга дуже корисна для розвитку чутливості.

ЩО ПОДИВИТИСЯ

«ДУМКАМИ НАВИВОРІТ» – це мультфільм, що розповідає про розуміння емоцій і те, якими вони є.

«НЕДОРЕЧНА ЛЮДИНА» – герой цього фільму потрапляє в місто, де люди не переживають емоцій, логічно ставляться одне до одного та не відчувають емпатії.

*​​Практика, що допомагає прожити емоції та об’єднати родину*

З початку війни більшість із нас опинилася в тісних зв’язках зі своїми родичами. Тож не дивно, що сварки чи непорозуміння між близькими людьми зараз трапляються частіше.

Якщо у вас в родині теж підвищений емоційний градус, пропонуємо підтримати себе практикою для всієї родини. Вона допоможе створити опори всередині сім’ї

Арттерапевтична практика на об’єднання сім’ї

Вам знадобляться:

олівці або фарби

папір (аркуші, які можна склеїти; шпалери; ватман).

Чим більший лист, тим більша вірогідність, що вся сім’я проживе цю практику.

Подивіться одне на одного та придумайте для свої сімейної системи такі складові в ілюстраціях:

назву 

гімн

девіз

традиції

кольори

настрої

як ви зазвичай проживаєте різні види емоцій

ритуали вашої сім’ї

Після завершення проговоріть все, що у вас вийшло, та обійміться зі своїми рідними

Ця практика допоможе прожити вам емоції, з якими ми всі зустрілись, і ще більше об’єднатись

Ярослава Федорчук, психологиня та тілесно-орієнтовний терапевт

Як людина переживає стадії прийняття горя, втрат та життєвих змін

При переживанні втрати у людини проходить два процеси – зовнішній, який ми називаємо траур, та внутрішній – горе.

Горе – нормальна, природна, необхідна й пристосувальна відповідь на втрату. Відчуття знедоленості та непоправної втрати завжди виникає після смерті тих, кого любимо. З. Фрейд писав, що час переживання горя, названий періодом жалоби не потребує втручання.

П’ять стадій горя за Кюблер-Росс:

1. Заперечення

«Я не можу в це повірити», «Такого не буває», «Не зі мною!», «Тільки не знову!».

Стадія заперечення зазвичай супроводжується:

прогалинами в пам’яті (людина не може згадати події попереднього дня і не пам’ятаєте, коли в останнє їла),

дезорганізацією (людина раз у раз забуває чи губить ключі або телефон),

неадекватною реакцією на будь-які події (людина поводить себе не так, як звичайно, і відчуває себе ніби кимось іншим).

2. Злість

«Чому я? Це несправедливо!», «Ні! Я не можу це прийняти!».

3. Торг

«Тільки дай мені дожити до того, як …»; «Я все зроблю, почекай поки! Ще кілька років».

Торг часто пов’язаний з почуттям провини. Людині можна допомогти, заохочуючи її промовляти ці почуття або вона може написати листа і всі переживання «вилити» на папір.

4. Депресія

«Я такий нещасний, хіба мене може щось турбувати?»; «До чого спроби?».

5. Прийняття

«Все буде добре.»; «Я не можу перемогти це, але я можу добре підготуватися до цього».

На стадії прийняття людина не просто вчиться жити в нових умовах , а й мотивує інших, допомагає тим, хто опинився в важкій ситуації, надихає власним прикладом.

Анна Стасюк, психологиня

​​Психологічний опір: як відпустити важкі спогади і продовжити жити

Резистентність — психологічний термін, який Зигмунд Фрейд первісно використовував, щоб позначити блокування пацієнтом спогадів із свідомої пам'яті, та виділяв п'ять форм. Пізніше цей термін перейшов до більш сучасного трактування — психологічний опір. Такий феномен характерний, коли людина пережила якісь певні травмуючі події.

Для чого нам це?

Так ми нібито самі себе оберігаємо від ситуації, що пов'язана з неминучістю болючих переживань, адже не хочемо повторно відчувати це.

Слід зазначити, що коли людина звертається до психолога/психотерапевта для пропрацювання своєї травми, то таке явище може стати на перешкоді.

Адже в ході роботи, коли особа наближається до своєї травми, її захисні механізми починають відводити у протилежну сторону, аби не відкривати проблему і проживати знову біль.

Як не піддаватися такому стану та продовжувати жити?

Зрозумійте самі себе, а для цього спробуйте знайти відповідь на запитання «Для чого я опираюся?».

Дайте собі час, непотрібно очікувати, що все можна отримати одразу. Масштабні проєкти завжди починаються з маленьких кроків.

Ставте перед собою досяжні цілі. Плануйте.

Давайте собі час для відпочинку. Це надважливо в сучасних реаліях. Пам’ятайте: часто опір організму виникає внаслідок перевтоми.

Прислуховуйтеся до себе та свого організму.

Галина Волошина, психологиня.

*Тривожність та спорт*

Відсутність фізичної активності – це те, що напряму пов’язано з тривожністю та викликає занепокоєння. Якщо ви сидите цілий день і ніколи не займаєтеся спортом, ваше фізичне та психічне здоров’я, ймовірно, постраждає в результаті.

Наше тіло створене природою для руху, а певні функції організму залежать від фізіологічного руху.

Наприклад, лімфатична система потребує дихання та руху м’язів, щоб допомогти переміщувати рідину та видаляти відходи з вашого тіла. Якщо ви не маєте звички достатньо рухати тілом, ці процеси починають працювати неефективно. Надлишок токсинів у вашому організмі викликає занепокоєння.

Дослідження показали, що

Більш тривалий час сидіння (≥8 год) збільшує шанси на тривожність і депресію, а помірна та висока фізична активність знижує.

Бездіяльність також збільшує ризик діабету, ожиріння, серцево-судинних захворювань, раку товстої кишки, остеопорозу, порушення ліпідів і високого кров’яного тиску.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) стверджує, що відсутність фізичної активності є четвертою причиною смерті в усьому світі, що призвело до 3,2 мільйона смертей у всьому світі.

Навпаки, регулярна участь в аеробних вправах знижує напругу, підіймає та стабілізує настрій, покращує сон і підвищує самооцінку.

Одне наукове дослідження на тваринах показали, що фізичні вправи та регулярна активність позитивно впливають на патофізіологічні процеси тривоги. А численні дослідження та мета-аналізи показують, що фізичні вправи також асоціюються зі зниженням тривожності в клінічних умовах.

Що робити, якщо ви страждаєте від слабкості, низької енергії або нестачі мотивації?

Почніть з коротких прогулянок по вашому дому або околицях, спробуйте виконувати сидячу роботу стоячи.

Наприклад, ходьба 10 000 кроків протягом дня є хорошим способом забезпечити безперервний рух.

Якщо спочатку ви не можете ходити так багато, не хвилюйтеся, це нормально. Проходьте, скільки можете, і одного дня ви зможете досягти цю позначку. Тут в пригоді стане додаток на телефоні, який вимірює ваші кроки.

Рекомендації:

Найкращими вправами для боротьби з тривогою є ходьба, йога, плавання та походи-трекінги на природу, хоча будь-яка фізична активність може допомогти вам зменшити симптоми тривоги.

Виберіть той вид вправ, який вам подобається, і практикуйте принаймні 3 рази на тиждень.

Заповніть решту тижня короткими й довгими прогулянками.

У вихідні дні вирушайте на тривалі прогулянки або виконуйте інтенсивні вправи.

*«Я тебе розумію…»: чому не слід говорити такі слова підтримки*

Підтримка — це так важливо, особливо зараз у сучасних реаліях. Здавалось, підтримати іншу людину це просто, але не всі можуть це робити правильно.

Доречно говорити про прояв нашої емпатійності, не плутати зі співчуванням (адже співчування — це одна з реакцій на емпатію).

Емпатія — це здатність розуміти і відчувати почуття іншої людини. Наразі дуже багато людей пережили жахіття, і вони хочуть бути почутими, а не ось це «Я тебе розумію»…

Тому надаємо вам невеличкий чек-ліст того, як правильно забезпечити підтримку та не нашкодити людині й не травмувати ще більше:

Кожна особа має свою унікальну історію та досвід, і тому казати «Я тебе розумію» буде недоречно. Це може тільки викликати роздратованість.

Натомість слід використовувати фрази на кшталт «Я хочу зрозуміти твої почуття», «Те, що тобі довелось пережити, — це жахливо», «Я можу тобі чимось допомогти?».

Не знецінюйте почуття людини та не порівнюйте її ситуацію з іншими. Так ви можете тільки відштовхнути її від себе та залишити сам на сам зі своїми почуттями. Уникайте таких фраз: «Дурниці, не хвилюйся», «Добре, що живий, а іншим ще гірше» і т. д.

Якщо людина не хоче ділитися з вами певною інформацією, не тисніть на неї. Можливо, вона не готова розділити пережите з кимось, тому зачекайте.

Не оцінюйте вчинки особи: «А якби мене послухала», «А чого одразу не виїхала» і т. д.

Наголосіть на позитивних рисах, сильних сторонах особи.

Не потрібно такого: «Ой, бідненька», «Мені так жаль тебе» — так ви лише ще більше заганяєте людину в позицію жертви.

Мабуть, найголовніше — це проявляти активне слухання. Просто вислухайте людину спокійно, не перебиваючи та не підганяючи.

Важливо також пам’ятати і про себе. Ви не мусите підтримувати всіх на шкоду собі. Важливо діяти опираючись на власні сили, коли відчуваєш у собі внутрішню енергію та ресурс.

Якщо немає змоги допомогти, то краще скоординувати до того, хто може надати якісну підтримку.

Нагадуємо, інтернет-платформа  психологічної допомоги “Розкажи мені” працює цілодобово. Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку через сайт tellme.com.ua. Консультації проводяться БЕЗКОШТОВНО в режимі онлайн.

*Відчуття внутрішньої безпорадності*

Наразі всі ми переживаємо різноманітний вир емоцій і постійно відчуваємо коливання то вгору, то вниз. На фоні сьогоднішніх подій більшість втратила відчуття контролю, їх постійно мучать думки «А як жити далі?», відчувають внутрішню безпорадність…

*Що ж це таке — безпорадність?*

Це такий стан, у якому людина не робить ніяких кроків для поліпшення свого становища. Характерним для цього є пасивність, відмова від дій, небажання щось змінювати на краще.

*Чому так відбувається?*

Передумовами формування такого стану є втрата контролю над своїм життям, втрата певної свободи, затяжний стрес, зневіра в собі та своїх діях, пригніченість. Так, зараз будь-який стан є нормою до тих пір, поки він не заважає людині нормально функціонувати.

У стані безпорадності особа своєю пасивністю та думками «Я не бачу сенсу щось робити, бо не контролюю своє життя і не можу бути впевненою у завтрашньому дні» може нашкодити сама собі.

Війна похитнула та зруйнувала наш звичний світогляд, але ми повинні навчитися справлятися з тим, що не можемо контролювати. Я завжди кажу клієнтам: «Якщо ви ніяк не можете вплинути на ситуацію, то змініть своє ставлення до неї».

*Як справитися зі станом безпорадності?*

Перше — це прийняти ситуацію такою, як вона є, і почати вибудовувати новий алгоритм дій, опираючись на сучасні реалії. Ви не можете це вже змінити або якось контролювати, але ви можете вплинути на своє ставлення до цього.

Намагайтеся продовжувати робити звичні для себе дії (те, що частіше робили до війни), відновіть свою рутину. За потреби розробіть свій графік на день та дотримуйтесь його.

Зосередьтеся на тому, що ви можете контролювати: кількість витрачених зусиль; ставлення до інших; свої слова та емоції; свої вчинки та рішення; те, як ви піклуєтеся про себе.

Пам’ятайте, головне — це активність ваших дій! Кожен крок, кожна ваша дія є важливою. Якщо все-таки відчуваєте, що без сторонньої допомоги вам не обійтися, то не соромтеся — зверніться до спеціаліста.

_Галина Волошина, психолог_

Навіщо створювати сімейні традиції та дотримуватися їх?

В складні та важкі часи дотримання сімейних традицій може стати гарною підтримкою не тільки для дітей, але і для дорослих також. Тому що:

Сімейні традиції об'єднують різні покоління родини, роблять сім'ю більш згуртованою та міцною.

Допомагають відчути зв'язок з предками та родом. Краще дізнатися про історію своєї сім'ї.

Створюють почуття радості, свята, особливої події, вирізняючись із важких та одноманітних днів.

Роблять родинний побут та рутини більш різноманітними та цікавими.

Створюють приємні та теплі спогади, до яких можна буде звертатися ще багато разів у майбутньому.

Дарують відчуття стабільності, певну опору у світі, який так швидко змінюється. Знижують тривожність.

Допомагають відчути себе значимим та цінним кожному члену сім'ї.

Якщо ваша дитина ще дуже маленька або має ооп, їй також важливо та корисно брати участь у сімейних традиціях.

Дитячий психолог Довгопола Катерина

#психологічнапідтримка

#рекомендації

#дитиназООП

Самодіагностика: як зрозуміти, що до нервового зриву залишилось недовго

І коли вже вкрай важливо звернутися за допомогою до фахівців.

Нервовий зрив — це гострий психічний стан, неадекватно посилена емоційна реакція на події.

Під час війни емоцій накопичується надто багато, здебільшого негативних: тривога, злість, розгубленість, емоційне виснаження. Якщо намагатися постійно їх пригнічувати, може виникнути загострення, психічний розлад або кризовий психічний стан.

На які ознаки у своїй поведінці або реакціях близьких варто звертати увагу? У більшості ситуацій йдеться про емоції та реакції, з якими людина не може впоратися самостійно. Кожна із цих ознак може бути «дзвіночком» для звернення за допомогою.

Неконтрольовані за силою емоційні реакції — агресія, лють, плач, дратівливість; різкі безпричинні перепади настрою — від сміху до люті й навпаки. Емоції виникають неочікувано, спрямовуються на першого ліпшого, хто потрапив під руку, сила емоції явно перебільшена, порівняно із приводом, який її викликав. Зупинити емоції неможливо.

Панічні реакції — раптові надсильні напади тривожності. Страх стає настільки сильним, що виникають раптові труднощі з диханням, підвищується серцебиття, тиск, здається, що земля тікає з-під ніг.

Пригніченість, апатія, збайдужілість, відчуття безсилля, безнадії. Попри те, що людина розуміє, що зараз потрібна її активність, допомога, сил вистачає лише на те, щоб лежати в ліжку й дивитися в одну точку. Будь-які інші , навиіть найпростіші дії, вимагають надзвичайних зусиль.

Безсоння або надмірна сонливість. В обох випадках немає відчуття того, що ви відпочили й набралися сил. Це призводить до виснаження організму, а іноді до збоїв у пізнавальній діяльності.

У голові весь час крутяться нав’язливі думки. Від них неможливо позбутися або переключитися на щось інше. Поширеною є переконання про те, що треба постійно перевіряти новини, «тримати руку на пульсі». Так, людина постійно «скролить» новинні канали. На решту об’єктивно важливих справ не залишається часу та сил.

Неможливість зосередитися на будь-чому, запам’ятати найпростіші речі. Постійне відчуття «туману в голові».

Відсутність інтересу до будь-чого, навіть до подій, які безпосередньо стосуються життя і безпеки самої людини.

Зловживання алкоголем або іншими психоактивними речовинами.

Щоб отримати безкоштовну конфіденційну онлайн консультацію психолога або психотерапевта, потрібно лише коротко описати свій запит і залишити заявку на сайті tellme.com.ua Вчасне звернення до фахівців допомагає зберегти життя і психологічне здоров'я.

Кандидатка психологічних наук, психотерапевтка Наталія Портницька

Як виховати стійкість у воєнний час?

10 порад батькам та вчителям

Війна принесла страх прям додому. Через те, ви можете вдаватися в питання, як навчити свою дитину виходити за межі страхів, які приносить час війни.

Хороша новина полягає в тому, що так само як ваша дитина вчиться читати та писати, вона може навчитися навичок стійкості — здатності добре адаптуватися перед обличчям біди, травми, трагедії, загроз чи навіть значних джерел стресу.

Які поради можуть допомогти вам навчити своїх дітей стійкості?

Говоріть з дітьми. Якщо у дітей виникають запитання, відповідайте на них чесно, але просто та впевнено. Запитайте їх, що, на їхню думку, відбувається, і послухайте відповіді. Не ігноруйте їхні почуття — вони можуть сказати, що бояться, і ви повинні бути готові відповісти, що це нормально боятися. Використовуйте чорно-білу мову, яка не залишає місця для сумнівів: «Я завжди буду піклуватися про тебе».

Створіть емоційно безпечним простір. Проводьте значно більше часу зі своєю дитиною. Грайте в ігри, читайте або просто тримайте дитину поруч.

Обмежте кількість новин, які дитина дивиться. Вимкніть телевізор або радіо, коли увімкнено висвітлення війни. Вам не потрібно приховувати те, що відбувається у країні від дітей, але й ви не повинні піддавати їх постійним картинкам трагедій. Приберіть журнали та газети, які мають страшні обкладинки, обмежте перегляд новин в соцмережах.

Усвідомте, що стреси війни посилює щоденні стреси. Зазвичай ваша дитина може впоратися з невдалим тестом або насмішками серед школярів, але розумійте, що зараз  діти можуть реагувати гнівом або поганою поведінкою на стрес, який зазвичай не дратує їх. Запевніть дитину, що ви впевнені, що він/вона старається якнайкраще.

Складіть розпорядок дня і дотримуйтесь його. Дітей заспокоюють звичайні розклади. Відведіть час на виконання домашнього завдання, зараз можливо це потребувати більше часу, аніж зазвичай. По можливості збережіть графік дитини близьким до мирного часу.

Подбайте про себе. Якщо ви цього не зробите, у вас буде менше терпіння і менше креативності, коли дитина потребуватиме і те, й інше. Подбайте про себе, щоб ви могли піклуватися про дитину, коли та прийде за відчуттям безпеки до вас.

Повторюйте дітям, що з ними все буде добре. Запевніть їх, що вони будуть захищені. Складіть план на випадок ситуацій евакуації для сім’ї та поділіться всіма його частинами, які, на вашу думку, може зрозуміти дитина. Якщо хтось з батьків, чи родичів в армії чи теробороні, допоможіть дитині зрозуміти, що це робота члена їхньої сім’ї, як і робота дитини – продовжувати навчатися.

Спостерігайте за ознаками страху та тривоги, які діти можуть не передати словами. Дитина стала дуже прив’язаною до вас, потребує більше обіймів і поцілунків, ніж зазвичай? Оцінки дитини раптово впали? Заохочуйте дитину писати історії або малювати картинки, які показують відчуття, якщо дитина не може передати словами.

Зверніться за допомогою до дитини. Те, що дитина маленька, не означає, що вона не може виконувати відповідні віку роботи. Переконайтеся, що дитина знає, як її дії сприяють гаразду всієї родини. Якщо дитина знає, що у неї є роль і що вона може допомогти, вона буде відчувати себе більш впевненою.

Описуйте дитині позитивні перспективи майбутнього. Ні ви, ні ваша дитина раніше не проходили через війну, але ви повинні пояснити дитині, що війни закінчуються. Коли ви говорите про погані часи, переконайтеся, що ви згадуєте і про хороші часи в майбутньому.

Що таке травматична подія?

І що про неї варто знати

Травматична подія – це шокуючий, страшний або небезпечний досвід, який може вплинути на вас емоційно та фізично.  В умовах війни, яка триває у нашій країні, ми однозначно всі це переживаємо, не залежно від того, де знаходимось. Проте наша психіка може реагувати по різному.

Чи кожна травматична подія травмує?

Не кожне падіння залишає після себе рану, так само не кожна травматична для психіки подія призводить до травми. Якщо у психіки недостатньо міцності та опорності, щоби впоратися з певною атакою на неї, ми травмуємося.

Стане подія травматичною чи ні, залежить від різних факторів: інтенсивності події, того, наскільки стійкою є людина та скільки ресурсів у неї є.

Одна й та сама подія може по-різному впливати на людей саме тому, що у них різні внутрішні та зовнішні ресурси.

Яка реакція психіки на травматичну подію?

Реакції на травму можуть бути миттєвими або відкладеними, короткими або тривалими. Більшість людей мають інтенсивні реакції відразу, а часто і протягом кількох тижнів або місяців після. Це нормальні та очікувані реакції, які з часом зменшуються:

Почуття тривоги, смутку або гніву

Проблеми з концентрацією уваги та сном

Постійні думки про те, що сталося

Наша психіка пластична, і вона відновлюється, але головне – не заважати їй давати собі проживати те, що з нами відбувається, дозволяти собі плакати та боятися.

Якщо ці реакції тривають довгий час, а стан не покращується, що робити?

Якщо ваш стан заважає повсякденному життю, важливо звернутися за професійною психологічною допомогою. Це не соромно. Ви можете записатись до лікаря, або звернутись в кризовий безплатний центр психологічної підтримки.

Як зрозуміти, що людині потрібна професійна психологічна допомога?

Сильне хвилювання, тривога, сум або страх, які не покидають

Людина часто плаче

Виникли проблеми з ясним мисленням

Спогади про подію переживаються заново

Почуття гніву, образи або дратівливості на всіх

Кошмари або труднощі зі сном

Починає уникати місць або людей, які викликають тривожні спогади

Людина ізолювалася від сім’ї та друзів

Маю дивні фізичні реакції в тілі, це нормально?

Фізичні реакції на травму також можуть означати, що особа потребує допомоги:

Постійні головні болі, які не знімаються знеболювальними

Біль у шлунку і проблеми з травленням

Постійне відчуття втоми

Прискорене серце і пітливість

Тіло постійно “на стрьомі” і легко лякається

Чи діти переживають травматичну подію так само?

Симптоми, які іноді спостерігаються у дітей у віці до шести років:

Мочити ліжко після того, як навчилися користуватися туалетом

Втрата або нездатність розмовляти

Розігрування страшної події під час гри

Незвично “прилипати” до батьків або інших дорослих

Діти старшого віку та підлітки частіше мають симптоми, подібні до тих, що й дорослі:

Може розвинутися руйнівна або деструктивна поведінка.

Можуть відчувати себе винними за те, що не запобігли травмам або смертям.

Можуть виникати думки про помсту.

Як я можу сам собі допомогти?

Є здорові способи подолання наслідків травматичної події:

Відмова від вживання алкоголю та інших наркотиків, навіть якщо вам здається, що це прибирає симптоми, в довгостроковому ефекті - це може лише нашкодити;

Проводити час з близькими та надійними друзями, які підтримують;

Намагайтеся підтримувати нормальний розпорядок їжі, фізичних вправ і сну.

Залишатися активним – це хороший спосіб впоратися зі стресовими відчуттями.

Навіть якщо наслідки травми не такі інтенсивні, все одно краще звернутися по допомогу до спеціаліста. Онлайн-платформа «Розкажи мені» цілодобово надає українцям безкоштовну психологічну допомогу.

За матеріалами МОЗ та міжнародними класифікаціями DSM-5

Насильство над дітьми або жорстоке поводження з дітьми (англ.Child abuse or Child maltreatment) — фізичне, психологічне, сексуальне насильство або відсутність виховання та піклування над дітьми батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які займаються доглядом за дітьми. Насильство над дітьми може включати в себе будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання або нездатність, небажання чи невміння виховання і турботи за дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині. Може мати місце в сім'ї, місці проживання дитини, на вулиці або в організаціях, школах чи громадах, з якими дитина взаємодіє.

Терміни «насильство над дітьми» та «жорстоке поводження з дітьми» часто використовуються взаємозамінно, хоча окремі дослідники розрізняють їх, розглядаючи проблему жорстокого поводження з дітьми як загальний термін, що покриває також нехтування, експлуатацію та торгівлю людьми. Різні юрисдикції розробили власні визначення того, що являє собою жорстоке поводження з дітьми з метою виправлення ситуації, вилучення дітей з їхніх сімей в разі систематичності проблеми або кримінального обвинувачення.

Згідно ВООЗ, насильство над дітьми є глобальною проблемою з серйозними довічними наслідками. За статистикою, чверть усіх дорослих піддалися фізичному насильству в дитинстві. Кожна п'ята жінка та 1 із 13 чоловіків повідомляли про сексуальне насилля в дитинстві. Наслідки жорстокого поводження з дітьми включають порушення фізичного та психічного здоров'я протягом усього життя, а соціальні та професійні результати можуть врешті-решт уповільнити економічний та соціальний розвиток країни.

Щорічно спостерігається понад 41 000 смертей дітей до 15 років. Ця цифра не показує справжній ступінь проблеми, оскільки значна частина смертей через жорстоке поводження з дітьми неправильно трактується до падінь, опіків, утоплення та інших причин.

Незважаючи на те, що жорстоке поводження з дітьми зустрічається у всіх сім'ях, навіть тих, які виглядають дуже благополучними для оточуючих, все ж є деякі обставини, що збільшують ризик жорстокого поводження з дітьми. Ряд чинників у взаєминах в сім'ях, з друзями і ровесниками може підвищувати ризик жорстокого поводження з дітьми, наприклад: проблеми в галузі фізичного або психічного здоров'я чи розвитку будь-якого члена сім'ї; розлад у родині або насильство між іншими членами сім'ї; ізольованість в співтоваристві або відсутність підтримки; відсутність підтримки у вихованні дитини з боку інших членів сім'ї. Окремі особливості громад та спільнот можуть підвищити ризик жорстокого поводження з дітьми. Вони включають: гендерну і соціальну нерівність; відсутність належного житла або послуг для підтримки сімей, а також відповідних інститутів; високі рівні безробіття і злиднів; легкий доступ до алкоголю і наркотиків; неналежні стратегії і програми по запобіганню жорстокому поводженню з дітьми, дитячої порнографії, дитячої проституції і дитячої праці; соціальні і культурні норми, які підтримують або прославляють насильство над іншими, що схвалюють застосування тілесних покарань, що вимагають жорстких гендерних ролей або принижують статус дитини у взаєминах між батьками і дітьми; соціальні, економічні, медико-санітарні та освітні стратегії, які призводять до поганих життєвих стандартів або соціально-економічної нерівності або нестабільності.

Насилля в сім'ї

Насильство в сім'ї, що відбувається на очах дитини, є найсильнішим травмуючим фактором саме по собі. Навіть якщо мати робить все можливе, щоб захистити своїх дітей від насильства, навіть якщо батько не чіпає дітей ніколи, але регулярно б'є матір - ситуація від цього не стає менш руйнівною.

Алкоголь і наркоманія

Життя в сім'ї з алкоголіком або наркоманом - важке випробування для дітей, і в будь-який момент може легко привести до жорстокого поводження та бездоглядності. П'яні батьки не в змозі піклуватися про своїх дітей, приймати правильні батьківські рішення і контролювати свої, часто небезпечні, імпульси. Зловживання психоактивними речовинами також часто призводить до фізичного насильства.

Психічне захворювання члена сім'ї без адекватного лікування

Батьки, які страждають від депресії, тривожних розладів, біполярних розладів або інших психічних захворювань не завжди можуть подбати про самих себе, тим більше про своїх дітей. Психічно хворі мати або батько часто кидають своїх дітей без нагляду, або швидко спалахують безпричинним гнівом. Адекватне лікування психічного захворювання нерідко дозволяє уникнути цих явищ і покращує якість турботи про дітей.

Відсутність навичок виховання дітей

Деякі батьки не мають базових навичок догляду за дитиною і її виховання. Наприклад, батьки-підлітки можуть мати нереалістичні уявлення про те, що потрібно для догляду за маленькими дітьми. Або батьки, які самі були жертвами жорстокого поводження в дитинстві, просто не уявляють, що власних дітей можна виховувати якось інакше. У таких випадках школа батьків, психотерапія і групи підтримки батьків - сприяють придбанню необхідних батьківських навичок.

Стрес і відсутність підтримки

Виховання дитини - це серйозна праця, особливо якщо це доводиться робити самотужки, без підтримки з боку сім'ї, друзів або суспільства; особливо якщо батьки зазнають серйозних фінансових труднощів. Догляд за дитиною з інвалідністю, особливими потребами в догляді, або зі складнощами в поведінці - також є серйозною проблемою. Вкрай важливо отримувати емоційну і фізичну підтримку в таких ситуаціях.

Фактори ризику з боку дитини

Важливо підкреслити, що діти є жертвами і їх ніколи не можна звинувачувати за жорстоке поводження. Деякі індивідуальні особливості дитини можуть посилити ймовірність жорстокого поводження з нею: дитина у віці до 4 років або підліток; небажана дитина або дитина, яка не виправдовує очікувань батьків; дитина, що має особливі потреби, постійно плаче або має патологічні фізичні особливості.

Фактори ризику з боку батьків або вихователів

Деякі особливості батьків або вихователів можуть підвищити ризик жорстокого поводження з дитиною. Серед них можна перерахувати наступні: труднощі, пов'язані з новонародженим; залишення дитини без уваги; самі піддавались жорстокому поводженню в дитинстві; необізнаність щодо розвитку дитини або нереальні очікування; зловживання алкоголем або наркотиками, в тому числі під час вагітності; залученість в злочинну діяльність; фінансові труднощі.

Види жорстокого поводження з дітьми

Є кілька видів жорстокого поводження з дітьми, але основним елементом, який об'єднує їх, є негативний емоційний вплив на дитину. Діти потребують передбачуваності, їм потрібно бути впевненими в тому, що батькам вкрай важлива їх безпека. Однак в неблагополучних сім'ях діти ніколи не можуть передбачити дії своїх батьків. Світ цих дітей непередбачуваний, це страшне місце без правил. Що зараз трапиться: чи дадуть йому ляпас, суворо закричать, проігнорують його? Чи буде вечеря сьогодні на столі? Ця невизначеність руйнує дощенту відчуття безпеки у дитини, і дає взамін почуття невизначеності і самотності.

Емоційне насильство над дитиною Емоційне насильство може серйозно пошкоджувати психічне здоров'я дитини, порушувати її соціальний розвиток, і наслідки таких психологічних травм можуть отруювати життя цієї людини до самої старості. Приклади емоційного насильства над дітьми, включають: постійні приниження, осуд в бік дитини; постійне негативне порівняння з іншими дітьми; переконання дитини в тому, що в ній немає нічого хорошого, що вона «нічого не варта», що вона «погана», є «тягарем» або «помилкою» батьків; часті крики, погрози або залякування дитини; ігнорування дитини заради покарання, або почуття огиди до дитини; обмеження фізичного контакту з дитиною: позбавлення її обіймів, поцілунків, або інших проявів батьківської любові, прояв насильства при дитині відносно чоловіка, братів або сестер, домашніх тварин.

Невиконання базових батьківських обов'язків

 Дитяча бездоглядність - вкрай поширений тип жорстокого поводження з дітьми. Вона полягає в невиконанні батьками базових функцій, таких як достатнє харчування дитини, одяг, засоби гігієни, або батьківська турбота. Дитяча бездоглядність не завжди очевидна. Іноді батьки можуть раптово втратити здатність доглядати за дитиною, через серйозну травму, депресії або тривоги. Але найчастіше бездоглядність і залишення дитини в небезпеці пов'язано зі зловживанням алкоголем або наркотичними препаратами. Діти старшого віку можуть не показувати стороннім людям ознаки бездоглядності, вони іноді беруть на себе функції турботи про батьків. Але їх власні фізичні та емоційні потреби залишаються незадоволеними.

Фізичне насильство над дитиною Фізичним насильством називається нанесення тілесних ушкоджень, травм дитині. Це може бути як результатом навмисної спроби завдати шкоди дитині, так і мимовільним наслідком нестримного гніву. Це також може бути результатом суворої дисципліни; таких методів, як биття ременем, або інших тілесних покарань, які є недоречними зважаючи на вік дитини або її фізичний стан. Багато батьків і опікуни, які застосовують фізичне насильство по відношенню до дітей, наполягають, що їхні дії є лише формою дисципліни, що вони таким способом виховують дитину. Однак є чітка межа між використанням фізичного покарання заради дисципліни і фізичним насильством над дитиною: виховання дитини, навчання її відрізняти добро від зла - не повинно супроводжуватися хронічним страхом. Фізичне насильство, на відміну від фізичного покарання, містить такі елементи: непередбачуваність; залежність від ступеня гніву; використання страху, як регулятора поведінки.

Сексуальне насильство над дитиною: прихований вид насильства. Сексуальне насильство над дитиною є найважчою формою жорстокого поводження, це пов'язано з тим, що воно приховане під товстим шаром таємниці, провини і сорому. Важливо розуміти, що сексуальне насильство не завжди пов'язано з генітальним контактом. Заняття сексом на очах у дитини, демонстрація їй сексуального матеріалу, розгляд геніталій дитини без тілесного контакту або зйомки дитячої еротики чи порнографії - також є формами сексуального насильства. Зазвичай сексуальне насильство відбувається за участю близького родича або друга сім'ї, з ким дитина добре знайома і кому цілком довіряє. Такому виду насильства піддаються далеко не тільки дівчатка-підлітки. Хлопчики і дівчатка незалежно від віку, можуть піддатися сексуальному насильству з боку дорослої людини. Діти наполегливо приховують випадки сексуального насильства над собою, через сором, почуття провини, страх покарання і насмішок. Крім фізичних ушкоджень, які можуть бути викликані сексуальним насильством, емоційна складова викликає потужну травму з далекосяжними наслідками. Діти, які зазнали сексуального насильства, мучаться від почуття сорому і провини. Вони дуже часто вважають себе винними у трагедії, вважають, що самі спровокували дорослого, і недооцінюють його провину. Це може спровокувати у дитини сильну ненависть до себе, і серйозні сексуальні проблеми з віком; може привести до надмірної розбещеності, або навпаки - нездатності мати інтимні стосунки. Сором від пережитого сексуального насильства дуже заважає гармонійному розвитку дитини. Такі діти відчувають масу тривог: вони хвилюються, що інші діти не повірять їм, будуть злитися на них, дражнити їх; вони бояться, що розповівши про те, що сталося, вони спровокують розлучення батьків.

Наслідки жорстокого поводження з дітьми

Всі види жорстокого поводження з дітьми наносять глибокі шрами. Деякі з цих шрамів можуть бути фізичними, але емоційні травми не менш важливі, вони мають довгострокові наслідки, впливають на все життя, порушують душевне здоров'я дитини, спотворюють самосвідомість, пригнічують здатність мати здорові стосунки з іншими людьми, здатність нормально функціонувати вдома, в школі або на роботі.

Відсутність довіри до оточення, проблеми побудови відносин з оточуючими. Якщо ви не можете довіряти власним батькам, кому взагалі ви можете довіряти? Насильство з боку батьків руйнує базис майбутніх міжособистісних стосунків. Якщо відсутній базис батьківської любові, довіри, поваги - то вкрай складно навчитися довіряти іншим людям, або навіть зрозуміти, хто з них заслуговує на довіру. Це може привести до страху перед відносинами або прихильностями, через побоювання піддатися суворому контролю або насильству. Це також може привести до нездорових відносин через відсутність досвіду нормальних міжособистісних відносин.

Основні почуття знецінюються або спотворюються. Якщо дитині не говорили в дитинстві знову і знову, що вона розумниця, що вона гарна, спритна, сильна, кохана і все на світі зможе - пізніше їй вкрай складно повірити в це. Така людина схильна до низької самооцінки, не прагне отримати гарну освіту, погоджується на низьку оплату за свою роботу, бо не вірить, що може щось більше або варта чогось більшого. Особливо глибокі психічні травми у дітей, які перенесли сексуальне насильство: ярмо сорому, невпевненості в собі і недовіри оточуючим - переслідує таких людей до старості.

Проблеми з проявами емоцій. Діти, які зазнали хронічного насильства, не мали можливості безпечно виражати свої емоції. В результаті, емоції спотворювалися. Дорослими, ці люди відчувають напади незрозумілої тривоги, депресії або гніву. Щоб придушити в собі ці тяжкі відчуття вони нерідко вдаються до алкоголю або наркотиків.

Небезпечні ігри в соцільних мережах: як уберегти дітей?

Останнім часом в соціальних мережах з’являються   небезпечні  ігри для дітей та підлітків. У цих смертельних ігор багато назв: Синій кит», «Тихий будинок», «Рожева фея», «Розбуди мене о 4:20», але результат завжди однаковий – закінчене життя і зламані горем батьки, які не розуміють, що ж змусило дитину звести рахунки з життям.

Насамперед слід зазначити,  що ті, хто придумує такі ігри, тонко розбираються в психології підлітків, – вони тиснуть відразу на три больових точки. По-перше, тиснуть на свідомість дітей мовляв (ти слабодухий і не можеш це зробити, тобі це «слабо») –і  багато підлітків виконують завдання, щоб довести собі і комусь свою силу.  По-друге, вони вміло маніпулюють дітьми – страх втратити рідних сильніший за страх власної смерті.   По-третє, вони підносять самогубство як відхід від всіх проблем в житті, допомогу і полегшення.                         Зазвичай школярі хочуть самоствердження і проявити себе, тому беруть участь в подібних іграх.       Найбільше шансів потрапити у «сині кити» – у дітей 5-8 класів (так як ще не розуміють загрози від кураторів гри, і від страху  виконують їхні накази). Старші підлітки вже розуміють, що таке суїцид і усвідомлюють наслідки спричинення собі болю та ушкоджень, а менші – можуть розказати батькам.

      Психологи зазначають про  4 тривожні сигнали, які вказують на те , що дитина вступила в небезпечну спільноту.

1.Дитина різко стає слухняною, але «відчуженою» (протягом 3-5 днів коло друзів, а головне — інтересів, різко змінився. Підліток стає відстороненим від реального життя і починає погоджуватися з усім, що йому говорять. Адже вважає, що все, що відбувається — неважливо, а головна мета його життя — в віртуальному співтоваристві, де він нарешті зрозумів сенс життя і знайшов однодумців).

2. У підлітка змінюється розпорядок дня (став вечеряти в кімнаті, змінює час відвідувань секцій, в один і той самий час сідає за комп’ютер.

3. Підліток млявий і постійно не висипається, може просипатись надто рано (о 4-й-5-й годині ранку) Цей час обрано спеціально: по-перше, пробудження вночі стомлює дитину і тому вона швидко втомлюється, стає дратівливою і, що потрібно творцям небезпечних сайтів, розчаровується в житті. По-друге, в досвітній період організм, налаштовуючись на пробудження, виробляє адреналін, тому підйом в цей час викликає тривожність і страх про майбутнє.

4. Активні постійно повторювані малюнки ( захопившись чимось, підлітки починають це демонструвати в малюнках. Тривожними сигналами вважаються малюнки метеликів — вони живуть тільки один день, і китів (вони від відчаю викидаються на берег). Це символіка суїцидальних груп.

Що робити, аби наші діти не стали учасниками групи смерті? 

Як поводити себе батькам?  –  7 ПОРАД   від психолога

1. Насамперед поставте дитині нейтральне питання – мовляв, чув/-а, що зараз популярна якась гра “Синій кит”. І послухайте, що дитина вам розповість. Якщо він нічого про неї не знає – добре (тут головне не вдаватися в подробиці, щоб не розбудити в ньому цікавість). Якщо знає, уважно слухайте розповідь. Якщо в ньому повно подробиць і деталей, про які не пишуть в мережі, то є ризик, що ваша дитина вже в грі. Також має насторожити, якщо син чи дочка розказують про подружку, що бере участь в грі – цілком ймовірно, що він бреше і грає сам.

2. Немає сенсу говорити, що такі ігри небезпечні – на підлітків це вже не діє. Набагато ефективніше сказати, що ними маніпулюють. Для них буде одкровенням, що людина, що загрожує їхнім рідним, швидше за все, хвора і живе в іншому місті або навіть країні. І її завдання – не вбити батьків, а змусити дитину виконати її волю. Дітей таке дуже протвережує! Розкажіть їм, що на маніпуляції “ведуться” всі – скільки дорослих несуть всі свої заощадження шахраям, що телефонують їм серед ночі і кажуть, що їхні близькі потрапили в біду! Покажіть дитині, що всі вразливі – для неї дуже важливо почути це від авторитетного дорослого.

3. Завдання вашої розмови – навчити підлітка мислити критично і питати себе про мету того чи іншого вчинку, обмірковувати все, що з ним відбувається.

4. Багато батьків в паніці вирішують встановити тотальний контроль над дитиною – забрати телефон, закрити вдома і т.д. У цьому теж немає сенсу – в XXI столітті підліток, якщо захоче, завжди знайде гаджет і доступ в мережу. Чим більше його обмежувати – тим більше способів обійти заборони буде знаходитися. Ваше завдання – не контролювати, а дати підтримку, щоб дитина прийшла до вас з проблемою, а не приховувала її до останнього.

5. Зараз як ніколи важливий емоційний зв’язок з дитиною. Більше обіймайте її, розповідайте, що в її віці теж помилялися, встрявали в якісь небезпеки, і вам допоміг хтось із дорослих. Дитині важливо розуміти, що навіть його “ідеальні” батьки теж оступалися, і це нормально, так само як і нормально просити допомоги у інших. Якщо розумієте, що зараз дитина вас не сприймає, попросіть її говорити з тим з дорослих, кому він довіряє – шкільним психологом, родичем і т. д.

6. Навіть якщо ви впевнені, що у вашій родині все добре, зайва пильність не завадить. Подібні ігри – той випадок, коли вторгнення в приватне життя сина чи дочки виправдані. Переглядайте їх телефони та сторінки в соцмережах – але в присутності дитини. Цікавтеся у самої дитини, з ким вона там дружить, які групи цікаві і т.д.

7. Якщо розумієте, що дитина таки в грі, Боже вас збав її лаяти. Проявіть інші емоції – заплачте, покажіть, як сильно ви засмучені і як за неї хвилюєтеся. Обов’язково підключайте тата – в такій ситуації чоловіче слово сильніше “мамського”. У розмові з дочкою батькові треба знайти, за що її похвалити, а з хлопчиками краще говорити в дусі “Давай поговоримо як чоловік з чоловіком, що ми (саме ми!) можемо зробити в цій ситуації”. Якщо тата немає, попросіть поговорити того, кому дитина довіряє – дядька, чоловіка сестри і т.д.   Батькам потрібно  більше уваги приділяти  своїм дітям, незалежно від віку. Спілкуватися, цікавитися їхніми  справами та зрозуміти, що діти цікавляться і заходять на різні сайти, так як і дорослі. Лише родинний затишок, тепло та любов допоможе дітям не піддатися на ігри невідомих.

Безпека дітей в Інтернеті – поради батькам: 

1.Будьте другом своїй дитині. Проявляйте зацікавленість її захопленнями і обговорюйте проблеми, що виникають. Якщо Ви зможете стати тією людиною, якій Ваша дитина довіряє, їй не доведеться шукати підтримки у віртуальних друзів. 

2.Установіть комп’ютер в місці, доступному всім членам родини. Це значно полегшить контроль за його використанням. 

3.Складіть правила безпечної поведінки в Інтернеті, в яких будуть перераховані вимоги, що стосуються користування Інтернетом, а також алгоритм дій дитини при зіткненні з небезпечним незнайомцем або сексуальним домаганням. 

4.Напишіть ці правила на папері і прикріпіть біля комп’ютера! 

5.Попросіть Вашу дитину нікому не повідомляти особисте: ім’я, вік, номер телефону, домашню адресу, номер школи. Поясніть, що не слід висилати свої фотографії людям, з якими вона познайомилась в Інтернеті. 

6.Попросіть Вашу дитину відразу ж розповідати Вам про неприємні ситуації під час спілкування в Інтернеті, підкресливши, що Ви не будете сердитися, про що б вона не розповідала. 

7.Переглядайте інформацію, що міститься в комп’ютері Вашої дитини. Це допоможе Вам контролювати її спілкування в мережі. Але пам’ятайте, що дитина може користуватися Інтернетом не тільки вдома, але і в школі, Інтернет-клубі, у друзів. 

8.Нагадуйте дитині про те, що всі правила безпеки в Інтернеті залишаються в силі й тоді, коли вона користується комп’ютером і не вдома, наприклад в Інтернет–кафе чи у друзів. 

9.Не пропустіть симптоми інтернет-залежності. Замисліться над тим, чи не позначається використання Інтернету на успішності дитини, її здоров’ї, стосунках із членами сім’ї та друзями. Визначте, скільки часу вона проводить в онлайні. 

10. Не бійтеся звертатися по допомогу. Якщо в дитини проявляються ознаки інтернет-залежності, зверніться до фахівців за консультацією. Маніакальне використання Інтернету може бути симптомом інших проблем, зокрема депресії, озлобленості, низької самооцінки. 

11. Проаналізуйте власні звички. Чи немає у вас проблеми з контролем перебування в Інтернеті? Пам’ятайте, що для дитини ви є основним прикладом у житті. 

12. Встановіть баланс. Заохочуйте та підтримуйте бажання дитини займатися іншими справами, особливо спортивними іграми. 

13. Допомагайте дітям спілкуватися з іншими в реальному житті. Якщо дитина сором’язлива, віддайте її на заняття з набуття навичок спілкування. Заохочуйте дитину до справ, які сприяють її спілкуванню з іншими дітьми. 

14. Слідкуйте за тим, що роблять діти в Інтернеті. Використовуйте програми, які здійснюють моніторинг та обмежують використання Інтернету, зокрема засоби батьківського контролю.

 15. Пропонуйте альтернативи. Якщо вам здається, що дитину цікавлять лише он-лайнові відеоігри, спробуйте призвичаїти її до онлайнових «замінювачів» улюблених ігор. Наприклад, якщо дитині подобаються рольові ігри у стилі фентезі, заохочуйте читати її книжки з фентезі. 

1. Оберіть з дитиною її найулюбленішого героя з мультфільму, казки чи фільму.

2. Придумайте разом сюжет.

Початок казки:

– де проживає герой та з ким? (наприклад, в лісі/в печері/в будиночку з батьками/сестрою/дідусем чи сам)

– чим він займається? (наприклад, допомагає батькам по господарству/вчиться в школі/катається кожного дня на велосипеді, тощо)

– що він любить, а що ні? (наприклад, прибирати дома/грати з друзями/дивитись фільми, тощо)

як часто проводить час в Інтернеті і які додатки використовує? (наприклад, дивиться мультики на YouTube)

Основна частина казки:

– з чим він одного разу зустрівся в Інтернеті, що його налякало? (наприклад, під час перегляду мультиків з’явились незрозумілі зображення чи хтось написав образливе повідомлення у грі)

– як герой спершу відреагував на це?

Завершення казки:

– яке рішення знайшов герой?

– до кого він звертається по допомогу?

– зазначте, що “герой знайшов вихід, тепер він у безпеці і знає, як поводитись у схожих ситуаціях!”

3. Запишіть казку на папері і запропонуйте дитині намалювати ілюстрації до неї.

4. Перечитуйте її разом з дитиною час від часу.

Варто наголосити дитині на таких моментах:

Якщо в переписці хтось просить персональні дані дитини чи фотографії, шантажує її, надсилає особисті інтимні знімки, то не слід розповсюджувати особисту інформацію незнайомцям, відповідати їм на повідомлення і тримати в таємниці такі ситуації, а краще розказати дорослим – батькам, психологу чи соц. працівнику школи, представнику поліції, звернутись на дитячу гарячу лінію 116 111, яка працює за таким графіком пн-пт 12:00 – 16:00.

Більше ситуацій та порад можна переглянути на нашому сайті: https://stop-sexting.in.ua

Перепідлітковий вік:  8-12 років

Нагадайте собі та дитині про безпечний Інтернет творчо! Все, що вам для цього потрібно – білий папір, кольорові журнали чи надруковані зображення, а також маркери чи олівці. Ну що, починаємо?

Колаж «Безпечний Інтернет»

Обладнання: кольорові журнали, надруковані зображення, білий папір, маркери чи олівці.

Хід вправи: Згадайте разом з дитиною основні правила безпечного користування Інтернетом, відшукайте картинки, які асоціюються з цими твердженнями (подані нижче ), або намалюйте свої зображення – створіть єдиний колаж. Така «картина» може стати гарним нагадуванням про безпеку в Інтернеті на кожен день!

Основні правила безпечного користування Інтернетом:

• Долучати «в друзі» лише тих людей, кого дитина знає в реальному житті.

• Мати «закритий профіль» у соціальних мережах.

• Не відписувати у приватних повідомленнях незнайомим людям.

• Не зазначати приватну інформацію: домашня адреса, номер телефону, номер школи, де дитина навчається та/або адреси позашкільних занять, логін та пароль від особистої сторінки.

• Бажано не відмічати свою геолокацію, але не варто відмічати її в місцях, де дитина живе, навчається та часто буває.

• Не надсилати свої інтимні фото у приватні повідомленнях ані тим, кого вже знає дитина, а ні тим, з ким вона познайомилася в Інтернеті.

Підлітковий вік 13-16 років

Чи завжди Інтернет має позитивний вплив та потрібний результат його використання для підлітків? Пропонуємо відповісти на це питання за допомогою нашої вправи! Адже критичне мислення є важливим і для повсякденного життя, і для безпечного “перебування” в мережі. 

Вправа «Плюси та мінуси Інтернету»

1. Поділіть аркуш паперу на два стовпчики – плюси та мінуси.

2. Занотуйте «плюси» використання Інтернету з одного боку, а з іншого – «мінуси».

3.  Перегляньте, що у вас вийшло. Чого більше? Який досвід зустрічається частіше у вас, ваших друзів та знайомих?

4. Подумайте над таким завданням – яким чином можна посилити позитивний досвід використання Інтернету і зменшити його негативний вплив? Відповідь запишіть.

Без Інтернету ми вже не уявляємо нашого життя, але завжди треба пам’ятати про те, що окрім позитивних його сторін, є й багато ризиків для фізичного і психічного здоров’я користувачів.

БЕЗПЕКА ДІТЕЙ В ІНТЕРНЕТІ

Зараз в Україні майже 22 млн користувачів інтернету, питання безпеки в мережі більш ніж актуальне. У цьому контексті турбота про дітей набуває більших масштабів. Якщо раніше треба було говорити з дітьми про їх безпеку поза домом тощо, то вже давно має сенс застерігати їх від негараздів під час перебування в інтернеті.

Від чого варто захищати дитину

Інформаційна безпека стосується захисту життєво важливих інтересів людини (і більш глобально – суспільства, держави). Неправдива, неповна, невчасна інформація може нанести шкоду. Особливо вразливі у цьому контексті діти. Вони можуть не знати, яку інформацію можна викладати в мережу, а яку не варто.

Інколи школярі не можуть правильно зреагувати на матеріали з мережі з різних причин. Робота у цьому напрямку для вчителів та батьків дуже важлива. Безконтрольний доступ до інтернету може мати негативні наслідки для дитини.

Типи загроз 

Стосуються особистої безпеки:

Ознайомлення з порнографічними матеріалами, ненормативною лексикою, інформацією суїцидального характеру, расистського, ненависницького чи сектантського змісту.

Загроза отримання недостовірної чи неправдивої інформації.

Формування залежності (ігрової, комп’ютерної, інтернет).

Спілкування з небезпечними людьми (збоченці, шахраї, грифери).

Залучення до виконання протиправних дій (хакерство, порушення прав та свобод інших).

Стосуються безпеки інших.

Матеріали, існування та використання яких може стати причиною посягання на безпеку оточуючих (наприклад, інформація про створення вибухівки).

Свідоме та несвідоме введення в оману інших.

Вчинення протиправних дій, що тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Кібербулінг – свідоме цькування та приниження, передусім однолітків.

Стосуються загрози витоку персональної інформації:

1. Розголошення персональної та конфіденційної інформації (прізвища, імена, контакти, секретні дані кредитних карток, номери телефонів).

2. Загроза зараження ПК вірусами різної категорії.

3. Небезпека завантаження програм зі шкідливими функціями.

Це найбільш поширені типи загроз, з якими може зіштовхнутися дитина в інтернеті, викладаючи чи переглядаючи сумнівну інформацію. Від деяких з них можна захиститися технічними засобами, але більшість вимагають комплексного підходу. 

Пам'ятка

Основні правила безпечної роботи в інтернеті, про які варто сказати дітям

• Не давайте нікому своїх паролів.

• Не надавайте особистої інформації поштою чи в чатах без гострої на те потреби.

• Не реагуйте на непристойні та грубі коментарі, адресовані вам.

• Повідомляйте про ситуації в інтернеті, які вас непокоять (погрози, файли певного місту, пропозиції).

• Відмовляйтесь від зустрічей з випадковими людьми, з якими познайомились в онлайні.

• Не діліться своїми фото з незнайомцями.

• Не повідомляйте інформацію про кредитки батьків (номер картки, термін дії та таємний код).

• Не викладайте фото квитків, на яких видно штрих-код чи QR-код.

• Не скачуйте та не встановлюйте невідомі програми за посиланнями, навіть якщо їх надали друзі.

• Встановлюючи перевірені програми, контролюйте, щоб на ПК не додались небажані програми.

• Не переглядайте інформацію за невідомими посиланнями (друзі, які ними діляться можуть не підозрювати про загрозу).

• Не відкривайте листи-спам, вони можуть містити віруси.

За даними міжнародного дослідницького проєкту ESPAD, у 2019 році лише 6,7% опитаних підлітків в Україні не користувались соціальними мережам. Майже 45% підлітків проводять у соціальних мережах до 3 годин на день, а ще приблизно  50% – 4 та більше годин. 

Діти також використовують Інтернет для шкільного та позашкільного навчання. За правильного використання мережа привчає до самостійного розв'язання задач, структурування великих потоків інформації, дотримуючись основних правил безпеки.

Щоб допомогти батькам і педагогам отримати інформацію щодо захисту дітей від впливу шкідливої інформації, розроблено посібники, шкільні уроки та складено перелік рекомендованих для дітей онлайн-ресурсів. Зазначені матеріали допоможуть дітям безпечно користуватись цифровими технологіями.

КІБЕРБУЛІНГ ТА ЧАТ-БОТ "КІБЕРПЕС"

Кібербулінг – це цькування із застосуванням цифрових технологій. Кібербулінг може відбуватися в соціальних мережах, платформах обміну повідомленнями (месенджерах), ігрових платформах і мобільних телефонах, зокрема через: 

• поширення брехні чи розміщення фотографій, які компрометують когось у соціальних мережах;

• повідомлення чи погрози, які ображають когось або можуть завдати комусь шкоди.

За даними ЮНІСЕФ в Україні, майже 50% підлітків були жертвами кібербулінгу. Кожна третя дитина прогулювала школу через кібербулінг. 75% підлітків у анонімному опитуванні підтвердили те, що Instagram, TikTok і Snapchat є основними соціальними платформами для цькування.

Міністерство цифрової трансформації у співпраці з ЮНІСЕФ та за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України, Координаційного центру з надання правової допомоги та Міністерства юстиції України випустило чат-бот "Кіберпес". У чат-боті можна дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у разі кібербулінгу. 

Чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, як визначити кібербулінг, як самостійно видалити образливі матеріали з соціальних мереж, а також куди звертатись за допомогою.

У чат-боті "Кіберпес" можна знайти інформацію про те:

• що таке «кібербулінг» та як він проявляється;

• як визначити контент, що містить кібербулінг;

• що робити, якщо вас кібербулять;

• як видалити матеріали, що містять кібербулінг;

• як попередити кібербулінг;

• як не бути кібербулером.

ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІД СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ В ІНТЕРНЕТІ: ОСВІТНІЙ ПРОЄКТ "STOP SEXTING"

Сексуальне насилля онлайн – один з викликів, який стоїть перед батьками та педагогами. Діти можуть стикатись із сексуальним насилля в Інтернеті у формах секстингу, кібергрумінгу та сексторшену.

Секстинг – це надсилання інтимних фото чи відео з використанням сучасних засобів зв’язку. Діти можуть надсилати такі матеріали як знайомим, так і не знайомим їм у реальному житті людям. Матеріали подібних переписок можуть бути оприлюднені, що часто призводить до кібербулінгу та цькувань дитини у школі. 

Кібергрумінг — це процес комунікації із дитиною в Інтернеті, під час якого злочинці налагоджують довірливі стосунки з дитиною з метою сексуального насильства над нею у реальному житті чи онлайн. Вони можуть змушувати дітей виконувати певні сексуальні дії перед камерою. Злочинці свідомо будують своє спілкування з дитиною так, аби викликати в неї теплі почуття та довіру, показати, що вона цінна та унікальна. Вони можуть прикидатися однолітками дитини, пропонувати роботу моделлю, дарувати подарунки тощо.  

Сексторшен – налагодження довірливих стосунків із дитиною в Інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування та вимагання додаткових матеріалів або грошей. 

Звертаємо увагу: якщо дитина стала жертвою секстингу, кібергрумінгу чи сексторшену, необхідно звернутися до поліції.

Освітній проєкт #stop_sexтинг за підтримки МОН, Мінцифри та Уповноваженого Президента України з прав дитини створили навчальні матеріали для батьків і педагогів щодо упередження та протидії сексуальному насиллю в Інтернеті:

• - Урок «Інтимні селфі в інтернеті» для 7-11 класів 

• - Урок «#не_ведусь» для 5-6 класів

• - Квест «#не_ведусь» для 7-8 класів 

• - Квест «#не_ведусь» для 9-11 класів

ПОСІБНИКИ, ЯКІ МОН ПРОПОНУЄ ВИКОРИСТОВУВАТИ БАТЬКАМ І ПЕДАГОГАМ ДЛЯ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ БЕЗПЕЧНОМУ КОРИСТУВАННЮ ІНТЕРНЕТОМ:

1. Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі: посібник для батьків 

2. Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі: навчально-методичний посібник

3. Безпечне користування сучасними інформаційно-комунікативними технологіями / О. Удалова, О. Швед, О. Кузнєцова [та ін.]. – К.: Україна, 2010. – 72 с.

4. Пам’ятка для батьків "Діти. Інтернет. Мобільний зв’язок", розроблена Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі.

5. Онлайн-посібник "COVID-19. Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів"

6. Посібник Ради Європи "Свобода вираження поглядів та інтернет"

7. Навчально-методичний посібник "Керівництво із соціально-педагогічного супроводу формування безпечної поведінки підлітків в інтернеті"

8. Методичні рекомендації до використання в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти навчально-методичного посібника та робочого зошита „Інтернет, який ми хочемоˮ (the Web We Want)

9. Дізнайся про свої права в цифровому середовищі

ПЕРЕЛІК ОНЛАЙН-РЕСУРСІВ, РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЛЯ ДІТЕЙ

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ІНТЕРНЕТ-САЙТИ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• Весела абетка;

• Українська казка;

• Дитяча література;

• Левко;

• Країна міркувань;

ІНТЕРНЕТ-САЙТИ БІБЛІОТЕК ТА ЕЛЕКТРОННИХ БІБЛІОТЕК

• вебсайт Державної бібліотеки України для юнацтва (м. Київ);

• вебсайт Національної бібліотеки України для дітей;

• вебсайт Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (м. Київ);

• вебсайт "Буквоїд";

• вебсайт Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого (м. Київ);

• вебсайт Державної наукової установи "Книжкова палата України імені Івана Федорова" (м. Київ);

• вебсайт "Бібліотеки в мережі Internet";

• вебсайт Бібліотеки Конгресу США;

• вебсайт Національної бібліотеки Франції;

• вебсайт Британської бібліотеки.

ІНТЕРНЕТ-САЙТИ МУЗЕЇВ І КАРТИННИХ ГАЛЕРЕЙ УКРАЇНИ

• вебсайт "Музейний простір України";

• вебсайт Національного художнього музею України;

• вебсайт Національного музею історії України у Другій світовій війні;

• вебсайт Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття;

• вебсайт Одеського художнього музею;

• вебсайт Вінницького обласного краєзнавчого музею;

• вебсайт Львівського музею історії релігії;

• вебсайт Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького;

• вебсайт Музею Івана Гончара;

• вебсайт Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

У світі 4 травня відзначається Міжнародний день протидії булінгу. Булінг (цькування) – тривожна тенденція, особливо для сучасного дитячого середовища. За результатами дослідження, проведеного UNICEF у 2017 році, 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу (цькування) впродовж останніх трьох місяців, а 24% дітей стали жертвами цього явища. Дитині важко впоратись з цією проблемою самотужки і допомога та підтримка батьків дуже важлива. На жаль, більшість жертв булінгу приховує це від батьків. Із проявами булінгу в Україні стикаються 8 із 10 дітей. Такі дані оприлюднили в Українському інституті дослідження екстремізму. Таке явище, як шкільне цькування однолітків, поширюється по всьому світу, бо насильницька модель поведінки стає дедалі популярнішою. Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності, манера спілкування, поведінки, незвичайне захоплення, соціальний статус, національність, релігійна належність. Найпоширенішими формами булінґу є : словесні образи, глузування, залякування, вимагання грошей, фізичне насилля тощо. Як захиститися? Що повинні робити батьки? Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожного. Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції. 

Як підтримати дитину під час карантину

Зараз час величезних змін та потрясінь для всіх, зокрема, і для дітей. Щоб впоратися з усіма викликами пандемії та карантину, їм потрібна наша доросла мудрість та підтримка. Подолання усіх цих труднощів – хоч і як це непросто, теж нагода для нас стати ближчими, і нагода допомогти нашим дітям зростати, ставати добрішими, співчутливішими та сильнішими у випробуваннях.

Як ми можемо це зробити?

🔶 Щоб допомогти дітям, нам спершу потрібно потурбуватися про себе. Бо якщо ми виснажені, знервовані й роздратовані – нам буде важко підтримувати їх і давати відчуття захисту. Тому не забуваймо про базові кроки турботи про власний психологічний добробут.

🔶 Спілкуватися на теми, які хвилюють дітей. Дітям важливо, що ми слухаємо і чуємо – їхні думки, питання, почуття. Дітям важливо, що ми ділимося з ними теж своїми думками, почуттями, питаннями. І дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло, що ми будемо поруч, що ми можемо надати пояснення, підтримку і надію.

🔶 Допомагати дітям розуміти, чому важливий карантин і усі заходи, які він включає – та втілювати їх. Це дає дітям розуміння, чому важливі ті чи інші дії, чому мають сенс ті чи інші обмеження. Це дає їм відчуття певного контролю над ситуацією, долучення до спільних дій щоби подолати цю пандемію.

🔶 Бути прикладом для дітей не означає бути ідеальними – бо якщо ми помиляємося, чи робимо щось не так – ми стаємо гарним прикладом того, як уміти визнати помилку, просити вибачення. Більшість навичок діти вчаться від нас, не через лекції.

🔶 Допомагати дітям в організації часу та плануванні дня. Звісно, чим молодші діти – тим більше цієї організації та часу лягає на нас, чим старші – тим більше ми допомагаємо їм розвивати власні навички самоорганізації.

🔶 Наповнюйте разом дні ресурсними активностями. Розділена радість є найкращим способом відновлення від стресу, джерелом енергії. Тому різного роду ігри та інші спільні ресурсні активності є дуже на часі. Читати разом книжку, бавитися у хованки, дивитися гарний фільм, готувати їсти, малювати — список занять можна продовжувати і продовжувати…

🔶 Пам’ятайте про дисципліну. Діти, як і усі ми, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного, а відтак є наслідки за їх дотримання/порушення. Дисципліна – не про покарання (хоч і може включати негативні наслідки). Дисципліна – про розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.

🔶 Залучати дітей до турботи про інших. Діти мають бути долучені до спільних зусиль, вони мають мати свою частку домашніх обов’язків, і бути не лише одержувачами турботи, але й турбуватися про інших у відповідь…

Ми зможемо разом пройти цей непростий час і вийти з нього мудрішими іти сильнішими – і ми, і наші діти, і наші сім’ї та суспільство загалом.

Як не підхопити погану звичку на карантині

Під час карантину, коли майже весь свій час ми проводимо вдома, дуже легко можна піддатися спокусі й підхопити якусь шкідливу звичку. Ми підготували для вас ТОП-10 найпоширеніших звичок, від яких варто утриматися.

🔺Не дотримуватися режиму дня. Не дивлячись на те, що ми залишаємось вдома, потрібно планувати свій день: робити фізичні вправи, харчуватися за розкладом, працювати й ні в якому разі не проводити весь час у піжамі.

🔺Порушувати режим сну. Необхідно засинати й прокидатися в однаковий час, адже саме від цього залежить ваша продуктивність, настрій і самопочуття.

🔺Проводити весь час у ліжку. Почніть свій день з легкої зарядки. Навіть 10-хвилинні вправи допоможуть тримати тіло у тонусі протягом всього дня.

🔺Неправильно харчуватися. Харчуватися бажано в однаковий час і тільки тоді, коли ви відчуваєте голод. Не їжте занадто швидко й відчувайте задоволення від страви.

🔺Зловживати алкоголем. У період карантину для когось алкоголь може стати розвагою. Проте пам'ятайте, що він впливає на вашу нервову систему, тому ні в якому разі не зловживайте ним.

🔺 Працювати з ліжка. Щоб залишатися продуктивним і не підпускати до себе депресивні думки, постійно змінюйте картинку, рухайтесь і займайтеся різними видами діяльності.

🔺Не сприймати карантин серйозно. Потрібно свідомо дотримуватись карантину. Пам'ятайте, що ви несете відповідальність не тільки за себе, але й за своїх близьких і оточуючих.

🔺Постійно читати новини та панікувати. Читайте лише перевірені джерела й обмежуйте потік інформації. На карантині можна знайти купу занять, які допоможуть заповнити час, принести радість і користь.

🔺Не прибирати регулярно. Робіть вологе прибирання, обробляйте поверхні антисептиком, слідкуйте за гігієною оселі.

🔺Уникати контактів із людьми. Дотримуйтесь самоізоляції, проте не забувайте про онлайн-спілкування з друзями, колегами і знайомими.

Поради батькам "20 фраз, які змусять Вашу дитину слухатися"

Поради батькам "16 питань, на які дитина повинна знати відповіді" 

Поради вчителям "Як справитись з життєвою кризою"

Поради вчителям "Як пережити самоізоляцію та не з'їхати з глузду"

Люби свою дитину будь-якою: десять заповідей для батьків від Януша Корчака 

Видатний польський педагог Януш Корчак сформулював 10 принципів для батьків, які актуальні сьогодні та будуть актуальними через десятки років:

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини платити за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, та – третьому. Це і є незворотній закон подяки.

3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.

4. Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений, їй вона важка не менше, ніж тобі, а може бути, і більше, оскільки у неї немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – її зустрічі з дітьми. Звертай на них якомога більше уваги – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Муч, якщо можеш, але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

8. Дитина – це не тиран, який заволодіває усім твоїм життям, і не тільки плід твоєї плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток у ній творчого вогню. Дитина розгортається, як сувій від любові матері і батька, у яких буде рости не «наше», не «своє», не «власне» дитя, а таємнича душа, дана на зберігання і супровід, поки недосвідчена і беззахисна.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб робили твоєму.

10. Люби свою дитину будь-якою – негарною, невдахою, люби дурною, некерованою маленькою дитиною, люби незграбним, егоїстичним, сердитим підлітком, люби таким, що не виправдав твоїх надій та очікування, потайним, дивним, нещасним дорослим … Спілкуючись із дитиною – радій, радій завжди з повним правом, тому що дитина – це твоє свято, яке поки що з тобою.

Януш Корчак – видатний польський педагог, письменник, лікар та громадський діяч жив заради дітей і під час війни загинув у газовій камері разом зі своїми вихованцями.