Embedded Files
25 листопада стартує Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»
25 листопада стартує Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»
Щорічно з 25 листопада до 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія «16 днів проти насильства» з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім’ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.
Офіційно цей день був оголошений Генеральною Асамблеєю ООН 1999 року, але відзначати його почали з 1981 року – як пам’ять про трагічну загибель трьох сестер Мірабаль, які були жорстоко вбиті під час диктатури домініканського правителя Рафаеля Трухільо в 1960 році.
Період кампанії охоплює наступні важливі дати:
25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
5 грудня – Міжнародний день волонтера;
6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
10 грудня – Міжнародний день прав людини.
25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок
25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок
17 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби проти насильства щодо жінок. Ця дата була обрана в пам’ять про сестер Мірабал – політичних активісток, що в 1960 році були вбиті за наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо. Цей день також став символом світового визнання проблеми гендерного насилля.
Жінки по всьому світу стають жертвами зґвалтувань та зазнають побутового насилля, до того ж масштаби та істинна природа такого насильства нерідко приховані. Тому уряди країн та міжнародні організації здійснюють заходи з метою підвищення інформованості суспільства щодо цієї проблеми.
Щороку з 25 листопада по 10 грудня (День прав людини) в нашій державі проходить акція «16 днів дій проти гендерного насильства», яку ініціював Перший всесвітній інститут жіночого лідерства у 1991 році.
Дуже важливо, щоб кожен з нас усвідомив, що насилля проти жінки – це не міф, а реальна проблема, від якої навіть сьогодні, у XXI сторіччі, потерпають українські жінки.
Про це свідчить й повномасштабне вторгнення росії на територію України, яке проявило справжнє обличчя “другої армії світу”. Армія ґвалтівників і катів принесла смерті, поранення, каліцтва українським жінкам.
Наприкінці вересня ООН оприлюднили звіт, у якому було підтверджено “понад сотні випадків” зґвалтувань або сексуальних насильств із початку воєнних дій. Європейський союз також продовжує отримувати інформацію про те, що війська рф використовують сексуальне насильство як зброю війни.
Насильство щодо жінок і дівчаток є одним з найбільш поширених порушень прав людини в сучасному світі, з яким надзвичайно важко боротися і яке має катастрофічні наслідки.
Воно проявляється в фізичному, сексуальному та психологічному формах, зокрема:
• насильство з боку партнера (побиття, психологічне насильство, зґвалтування в шлюбі, вбивство);
• сексуальне насильство і домагання (зґвалтування, насильницькі статеві акти, небажані сексуальні аванси, сексуальне насильство над дітьми, примусові шлюби, вуличні домагання, переслідування, кіберпереслідування);
• торгівлю людьми (рабство, сексуальна експлуатація);
• дитячі шлюби.
Україна як держава докладає зусиль, аби викорінити насильство в сім‘ї. Наша країна приєдналася до кампанії ООН проти побутового насильства, започаткована загальнодержавна кампанія “Стоп-насильству”.
Крім того, 7 листопада 2011 року від імені України була підписана Конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством.
7 грудня 2017 року прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Якщо вам довелося зіткнутися з насильством, звертайтесь на Національну «гарячу лінію» за інформаційною, психологічною та правовою консультацією за номером 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів) або 116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів).
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом
1 грудня світ відзначає день боротьби з СНІДом та толерантності з ВІЛ-позитивними людьми. За останні роки розповсюдження ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді набуло характеру епідемії.
Безумовно, СНІД – це трагедія для всієї людської спільноти. У суспільстві ми повинні з особливим співчуттям і підтримкою ставитися до людей з ВІЛ, адже найчастіше вони відчувають себе самотніми у боротьбі зі страшною недугою.
Сьогодні вже немає людини, яка б не чула про ВІЛ, СНІД. Багато людей в Україні вважають себе обізнаними з цього питання. Проте більшість молодих людей вважають, що ця проблема – це щось далеке, що вона їх не стосується і не буде стосуватися в майбутньому. Факти доводять протилежне – кожного року фіксують все більше випадків захворювань на СНІД.
Незважаючи на успіхи медицини, ВІЛ/СНІД все ще залишається невиліковною хворобою.
Соціальні контакти з ВІЛ-позитивними і сьогодні супроводжуються міфами та безпідставними страхами інфікування.
Допоки не існує вакцини чи можливості лікування, основними завданнями профілактичної роботи залишаються:
розповсюдження інформації;
захист себе та інших;
розвиток поведінкових навичок.
ВІЛ-інфекція – це одне з хронічних вірусних захворювань, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що призводить до глибокого порушення імунної системи, яке визначають медичним терміном «імунодефіцит».
Коли ВІЛ потрапляє в організм людини, він проникає у клітини імунної системи та руйнує їх. Перебуваючи в клітинах, вірус «маскується», тобто стає невидимим для імунної системи. Мішенню для ВІЛ в організмі людини є лімфоцити, які мають на своїй поверхні CD4-рецептори. Такі лімфоцити називаються CD4-лімфоцити.
Стійкість ВІЛ у зовнішньому середовищі
• В сухій плямі крові, яка містить ВІЛ, активність вірусу зникає протягом кількох діб.
• У великій кількості крові при температурі 23–27 °С активність вірусу зникає через 15 діб.
• У продуктах крові, призначених для переливання, вірус може залишатися активним
протягом багатьох років, у замороженій сироватці крові – до 10 років.
• ВІЛ швидко гине при використанні дезінфекційних засобів, ультрафіолетового випромінювання. При нагріванні вище 56 °С вірус втрачає активність через 30 хвилин.
Як передається ВІЛ
Шляхи передачі ВІЛ-інфекції
1. Статевий
2. Гетеросексуальний, гомосексуальний - (при будь-яких формах статевих контактів).
3. Парентеральний
4. Через кров та інші біологічні рідини
При переливанні інфікованої крові або її компонентів.
При використанні кров’ю, інфікованою ВІЛ, шприців або інструментів.
При пересадці органів, інфікованих ВІЛ.
Інфікування через пошкоджену шкіру або слизові оболонки людей, які контактують з кров’ю та деякими іншими біологічними рідинами людей, які живуть з ВІЛ.
5. Від матері до дитини (перинатальний)
Вертикальний - під час вагітності через плаценту.
Під час пологів.
Горизонтальний - при грудному вигодовуванні дитини.
ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ ПОБУТОВИМ ШЛЯХОМ:
• при дотиках, рукостисканнях, обіймах;
• через поцілунки;
• при спільному проживанні в одній квартирі;
• через посуд;
• через їжу;
• через постільну білизну, іграшки;
• через повітря (зокрема при чханні та кашлі);
• при купанні у воді;
• через ручки дверей, крани, унітази;
• через спортивне знаряддя;
• через гроші;
• при укусах комах або тварин.
2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством
2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством
Історія дати
Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства. Саме цього дня 1949 року на 4-й сесії ГА ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. В України документ набрав чинності 15 лютого 1955 року.
За даними Організації Об’єднаних націй в світі налічувалося понад 40 мільйонів рабів, за даними Global Slavery Index цей показник сягає 46 мільйонів осіб. Чверть людей, які знаходяться в рабстві, – це діти.
Дослідниками виносяться чіткі критерії щодо визначення категорії рабського стану людини по відношенню до навколишнього суспільства. Існують сучасні форми рабства, такі як сексуальна експлуатація, торгівля людьми, продаж наречених, шлюби з примусу (цей показник склав більше 15 мільйонів осіб), ряд форм дитячої праці, насильницьке вербування дітей для використання у збройних конфліктах та боргова кабала. До рабів, на жаль, відносяться й ті, хто народився в неволі. Все це і багато інших форм рабства порушують права людини, принижують її людську гідність і суперечать законам цивілізованого світу.
Рабство здається чимось давно забутим
Рабство здається чимось давно забутим та минувшим, але на жаль, це не так. В нашу цифрову епоху досі процвітає торгівля людьми. Торгівля людьми – це форма сучасного рабства не втрачає актуальності у ХХІ ст. для жодної країни світу, включаючи Україну. Експлуататори отримують прибуток через контроль та експлуатацію інших людей. Ця проблема може торкнутися кожного, незалежно від віку, статі, освіти чи соціального статусу. Щорічно близько 600 – 800 тисяч осіб у світі продають за кордон з метою експлуатації. Експлуатація може відбуватись як всередині країни так і поза її межами, а вербувальниками найчастіше є знайомі люди – ті, яким довіряють. Торгівля людьми може відбуватись у різних формах. Рабство на протязі століть видозмінювалася і виявлялося по-різному. Якщо деякі старі традиційні форми рабства досі присутні в своєму первісному вигляді, то деякі інші прийняли нові форми. Органи ООН з прав людини документально підтверджують наявність старих форм рабства, які закладені в традиційних віруваннях і звичаях. Такі форми рабства є результатом багаторічної дискримінації щодо найбільш уразливих груп суспільства, включаючи представників нижчих каст, племінних меншин і корінних народів.
Експлуатація дитячої праці
За деякими даними, один з десяти дітей в світі працює. В даний час дитяча праця використовується в світі в основному з метою економічної та сексуальної експлуатації. Це суперечить Конвенції про права дитини яка визнає «право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку ».
Відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, «торгівля людьми» означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання осіб шляхом погрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення , шахрайства, обману, зловживання владою або безпорадним станом або наданням чи отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, яка контролює іншу особу.
Поняття торгівлі людьми визначено рядом нормативно-правових актів. Першим сучасним міжнародно-визнаним тлумаченням терміну «торгівля людьми» є визначення, що міститься у Протоколі «Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї» – означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.
Законом України «Про протидію торгівлі людьми» визначено, що «торгівля людьми» — це здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.
Подібне тлумачення цієї дефініції міститься у ст. 149 Кримінального кодексу України – торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи,
Експлуатація включає, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства практику, поневолення або вилучення органів. Згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію не береться до уваги, а якщо жертвою є дитина це кваліфікується як злочин навіть в тому випадку якщо не застосовувалася сила.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Також Конституцією України забороняється використання примусової праці.
Випадки торгівлі людьми також зафіксовані всередині України. Торгівля людьми заборонена й карається законом України за статтею 149 Кримінального кодексу України.
Згідно зі статтями 14 та 15 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має право звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та до органів Національної поліції щодо захисту прав і свобод.
Цифри і факти
Близько 40,3 мільйона людей є жертвами сучасних форм рабства, включаючи 24,9 мільйона жертв примусової праці та 15,4 мільйона жертв примусових шлюбів.
З тисячі осіб в світі п’ятеро є жертвами сучасних работоргівців.
Один з чотирьох жертв – дитина.
З 24,9 мільйона жертв примусової праці 16 мільйонів знаходяться в приватному секторі, виконуючи роботу по дому, працюючи на будівництві або в сільському господарстві, 4,8 мільйона є жертвами сексуальної експлуатації, і 4 мільйони експлуатуються державною владою.
Жінки і дівчата складають 99 відсотків числа всіх жертв, зайнятих у комерційній секс-індустрії, а також 58% в інших секторах тіньової економіки.
Ситуація в Україні
За даними Міністерства соціальної політики України кількість осіб, які постраждали від торгівлі людьми у 2020 році становить 131 осіб, але на жаль точні дані надати не представляється можливим, так як велика кількість осіб, перебуває і досі у рабстві та нікуди не звертається.
Торгівля людьми, що здійснюється через міжнародні кордони, вимагає співпраці і взаємодії між державами, якщо метою є ефективно боротися з цією ця злочинною діяльністю. ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі), спеціальна міжурядова організація, що діє відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, є однією з провідних інституцій з боротьби з проблемою торгівлі людьми, і регіони, де вона діє, включають Північну Америку, Європу, Росію та Центральну Азію.
Загальний річний дохід від торгівлі людьми становить від 5 до 9 мільярдів USD. Рада Європи констатує, що «Торгівля людьми досягла масштабів епідемії за останні десять років, з річним глобальним ринком близько 42,5 млрд. USD.» За оцінками ООН, близько 2,5 млн осіб з 127 різних країн є об’єктом торгівлі людьми в усьому світі.
Торгівля людьми тягне за собою експлуатацію людини через працю або комерційний секс. Жертвам торгівлі людьми не дозволяється куди-небудь відбути до прибуття на місця призначення. Їх утримують проти їхньої волі із застосуванням актів насильства, їх примушують працювати або надавати послуги торговцям або іншим особам. Роботи або послуги можуть бути якими завгодно — від кабальної або примусової праці до комерційної сексуальної експлуатації. Домовленість може бути представлена як трудовий договір, але при умовах відсутності або низької оплати або на умовах дуже великого визиску. Іноді домовленість укладається, як боргова кабала, коли потерпілому не надається дозвіл погасити борг або коли він не може цього здійснити.
Торгівля людьми та використання рабської праці є злочинами міжнародного характеру, що ставить під загрозу життя і здоров’я особи, супроводжується фізичним насильством, тортурами, погрозами і примусом. Суспільна небезпека цих злочинів збільшується за рахунок поєднання з іншими, не менш небезпечними: викрадення людей, незаконне позбавлення волі, захоплення заручників, бандитизм та ін. У більшості випадків вони пов’язані з порушенням трудового і міграційного законодавства. Торгівля людьми відбувається не тільки в сексуальне або трудове рабство, людей продають також і на органи.
Міжнародно — правове співробітництво в боротьбі з рабством
В останні десятиліття досить розвинулось міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і торгівлею людьми. Організації, що протидіють торгівлі людьми — Організація Об’єднаних Націй, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Міжнародна організація з міграції – встановлюють ефективний міжнародно-правовий механізм запобігання даному злочину. Важливе місце в організаційно-правовому механізмі боротьби зі злочинністю належить Міжнародній організації кримінальної поліції . Управління ООН з боротьби з наркотиками і злочинністю є також відповідальним за відвернення злочинності, кримінальне правосуддя, приділяє особливу увагу боротьбі з і торгівлею людьми. У боротьбі з сучасною работоргівлею беруть участь також низка неурядових організацій, як наприклад, «La Strada», «Association for Community Development» (Бангладеш), «Bonded Liberation Front» (Индия), «Anti-Slavery International» (США) та інші.
Нормативна база, яка стане у нагоді для захисту прав та законних інтересів осіб, що стали жертвам рабства,торгівлі людьми.
Конституція України.
Кримінальний кодекс України (стаття 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини»)
Закон України від 20.09.2011 року № 3739-І «Про протидію торгівлі людьми»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 № 29 «Про Національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми»
Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 № 417 «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»
Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2012 № 783 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми»
Постанова Кабінету Міністрів України від 25 липня 2012 № 660 «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми»
Наказ Мінсоцполітики від 18 червня 2012 року № 366 «Про внесення змін до форм заяви про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та розписки про нерозголошення відомостей»
Наказ Мінсоцполітики від 30 липня 2013 року № 458 «Про затвердження стандартів надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми»
Акти міжнародного права:
Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами (прийнята на IV сесії Генеральної Асамблеї 00Н 2 грудня 1949 року);
Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлею людьми (2005 р.);
Додатковий протокол до Конвенції ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї (ратифіковано Законом України від 04.02.2004 р. № 1433-ІV);
Декларація про викорінення насильства по відношенню до жінок (Резолюція Генеральної Асамблеї № 48/104 від 20 грудня 1993 р.);
Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї (ратифіковано 4 лютого 2004 р.);
Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи «Про сексуальну експлуатацію, порнографію, проституцію, а також торгівлю людьми і підлітками» (прийнята 9 вересня, 1991 року на 461-му засіданні заступників міністрів);
Куди звертатись в разі якщо ви є постраждалим або знаєте особу відносно якої застосовується рабство, примусова праця або інші форми експлуатації:
527 та 0 800 505 501 – номери телефону Національної безкоштовної гарячої лінії з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів.
3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями
3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями
Міжнародний день людей з інвалідністю (International Day of Persons with Disabilities) –Міжнародний день ООН, встановлений резолюцією A/RES/47/3 Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року, який відзначається щорічно 3 грудня.
Генеральна Асамблея закликала держави проводити подальшу інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.
Всі люди мають різні порушення здоров’я в якийсь момент в їхньому житті. Різниця в тому, що в більшості випадків погіршення здоров’я не заважає тій чи іншій людині функціонувати, бути залученим або брати участь в житті спільноти. Міжнародний день людей з обмеженими можливостями (IDPWD) дотримується своєї переконаності в тому, що людина за своєю природою не є «інвалідом» – інвалідність НЕ є особливістю людини.
Відзначаючи Міжнародний день інвалідів, прогресивне людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дадуть змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства. В Україні близько 3 мільйонів людей з інвалідністю. І вони вимагають до себе підвищеної уваги. Ліки, продуктові набори, пільги на медичне обслуговування, пенсії і дотації, спеціально оснащені будівлі, транспорт – це все потрібно людині з обмеженими можливостями.
Але не будемо забувати про головне – найбільше, чого потребують такі люди – це наша увага та розуміння. Переймаючись буденними проблемами, ми повинні замислюватись над непростою долею людей з вадами здоров`я і не тільки 3 грудня, а й протягом усього року не забувати про те, що поруч із нами живуть співгромадяни, які потребують нашої допомоги та уваги. У цей день хочеться побажати їм теплих стосунків із близькими, бадьорості духу та міцного здоров`я. Надалі залишатися для нас прикладом безмежних людських можливостей та великої сили волі, що ці можливості породжує, а всім нам побільше душевної щедрості і милосердя, які втілилися б у добрі справи.
5 грудня – Міжнародний день волонтера
5 грудня – Міжнародний день волонтера
Кожного року, 5 грудня, волонтери в усьому світі відзначають Міжнародний день волонтерів, заснований Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй в 1985 році. В 2011 році відзначається десята річниця Міжнародного року волонтерів 2001 року. 5 грудня 2011 року в сотні країн на чотирьох континентах був представлений перший звіт про розвиток волонтерства у світі.
Міжнародний день волонтерів на сьогодні відзначається в усьому світі з тисячами волонтерів, які беруть участь в широкому колі волонтерських ініціатив.
Волонтерський рух – доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбутковості, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером.
У Законі України «Про соціальні послуги» поняття «волонтер» трактується як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер. Роль волонтерства у соціальній сфері визнана на державному рівні, що знаходить своє підтвердження в окремих законодавчих документах, зокрема у законах України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна.
З 1970 року Міжнародна асоціація добровольчих зусиль кожні два роки проводить Всесвітню конференцію волонтерів. На такій конференції, що проходила 1990 року в Парижі, було прийнято першу Загальну декларацію волонтерів. 2001 року на конференції в Амстердамі вона була переглянута. В ній, зокрема, зазначається, що в волонтерстві можуть проявлятися й підсилюватися спільність, піклування, служіння, несення суспільної відповідальності, навчання та розвиток; волонтерство може скріплювати суспільство та вирішувати його проблеми. Декларація підтримує право на волонтерську діяльність для всіх чоловіків, жінок та дітей, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища.
З появою Інтернету виникло віртуальне волонтерство, або онлайн-волонтерство. До його проявів належить, зокрема, наповнення найбільшого й найпопулярнішого інтернет-довідника — Вікіпедії.
Сьогодні волонтерський рух має глобальний характер. Волонтерська діяльність як прояв милосердя і доброчинності буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці.
Уряди більш ніж 80-ти країн, у число яких входять і найбільш розвинені країни світу, визнали і сприяють розвиткові у своїх країнах національного волонтерського руху, розглядаючи його як діючий інструмент розвитку суспільства.
У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добровільно (без примусу та вказівок „згори”) витрачає на здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом.
У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної та соціальної ради ООН, виділено найважливіші риси волонтерства.
Серед них турбота про людей, солідарність і гуманна корисливість, духовна якість і громадянська чеснота, багате джерело людського досвіду, нові інтелектуальні ресурси, участь і відповідальність як суть активної громадянської позиції, громадянськість, взаємодовіра, солідарність і відповідальність, етичний стандарт, який обумовлює якість людських взаємостосунків, забезпечення надійної платформи для відновлення зв’язків між людьми, нове бачення соціальної діяльності.
У незалежній Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років XX ст., коли було створено службу під назвою „Телефон Довіри”, де працювали волонтери (доброчинний Телефон Довіри в Одесі).
У 2001 році була заснована Програма добровольців ООН, в рамках якої щороку тисячі людей з різних країн світу допомагають Організації добиватися миру і процвітання на планеті. Їх діяльність фінансується місцевими урядами, ООН та шляхом добровільних пожертвувань. Добровольці не отримують зарплати, але їм надається невелика сума на харчування, житло, а також медична страховка. Середній вік добровольців ООН - 39 років. Вони мають значний досвід роботи в даній сфері від 5 до 10 років.
Волонтери ООН в Україні http://ukraine.unv.org/ua
Всеукраїнська молодіжна громадська організація волонтерських проектів «Служіння заради миру» http://sfp.org.ua
Портал для підвищення ефективності роботи неурядових організацій України «Громадський простір»http://www.civicua.org
Історія, теорія та практика волонтерського руху в Україні http://softacademy.lnpu.edu.ua/Programs/Kharchenko/Volonterstvo
Із 1992 року в Україні починає активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді. Саме це спричинило активний розвиток волонтерського руху. Праця волонтерів була суттєвою допомогою соціальним педагогам та соціальним працівникам.
У 1991-1992 роках у зв’язку з розвитком соціально-педагогічної роботи все активніше почали говорити про важливість волонтерства в суспільстві.
Нині організація роботи волонтерів у державних і громадських організаціях виходить на якісно новий рівень.
Волонтерський рух, пов'язаний із війною на сході України, отримав велике суспільне та державне визнання, яке проявилося в високих рейтингах довіри, державних та недержавних нагородах, перейменуваннях вулиць тощо. Деякі волонтери увійшли у владні структури.
6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі
6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі
В Україні триває Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою і проводиться з 25 листопада по 10 грудня. 6 грудня – день вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі. Саме після трагічних подій цього дня, чоловіки Канади в 1991 році започаткували Білу Стрічку як символ активізму проти насильства над жінками та дітьми.
В цей день в 1989 році в передостанній день занять перед різдвяними канікулами сталася стрілянина і масове вбивство у Політехнічній школі Монреаля. Марк Лепін приніс до Політехнічної школи напівавтоматичну гвинтівку з якою мав намір розправитися із студентками і також передсмертний лист, в якому звинувачував фемінізм та жінок у своїх життєвих негараздах. Стрілянину Лепін почав у коридорі, де загинула перша жертва. Далі він перейшов до аудиторії 303, в якій відвідували заняття студенти: 10 жінок і 48 чоловіків. Наголосивши, що він ненавидить фемінізм, Лепін зробив два постріли у стелю та наказав чоловікам вийти у коридор і почав розстрілювати студенток, які залишилися в аудиторії. Від куль загинуло шість жінок, решта отримали різні ступені поранення, але залишилися в живих.
Розправившись із студентками в аудиторії 303 Лепін вийшов у коридор і почав полювати за студентами в інших аудиторіях та їдальні, де загинули ще дві жінки. На третьому поверсі школи Лепін увірвався до аудиторії 311, де 26 студентів здавали усні іспити і відкрив стрілянину без розбору по всім, хто ховався між партами. Стрілянина у школі тривала близько 20 хвилин, під час якої Лепін застрелив у загальній кількості 14 жінок та поранив 13 інших студентів, серед них також чотирьох чоловіків. Після бійні у школі Марк Лепін покінчив життя самогубством.
Обставини злочину, який скоїв Лепін та мотиви, які він пояснив у передсмертному листі викликали жваве обговорення. Розстріл жінок у Монреалі мав великий резонанс у канадському суспільстві і світі: він загострив увагу на проблемі насильства проти жінок.
Метою проведення акції «16 днів проти насильства» є привернення уваги громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання насильства щодо жінок, домашнього насильства, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми, забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій до проблем насильства в сім’ї та захисту прав жінок.
Це дуже важлива для України міжнародна ініціатива, оскільки рівність чоловіків і жінок безпосередньо впливає на соціальне, економічне та політичне життя країни, є принципово важливим показником для міжнародних партнерів та іміджу України на світовій арені, а також є одним із пріоритетів діяльності Уряду.
10 грудня – Міжнародний день прав людини
10 грудня – Міжнародний день прав людини
10 грудня 2021 року у світі відзначають Міжнародний день прав людини, заснований Генеральною асамблеєю ООН, бо саме в цей день в 1948 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини.
Генеральна Асамблея проголосила Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав – членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.
У Декларації заявлено також, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.
Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядною або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.
Декларацією закріплені, зокрема, такі основоположні права:
право на працю (стаття 23): Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю; Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення; Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів;
право на відпочинок (стаття 24): Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку; право на достатній життєвий рівень (стаття 25) – кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини;
право на освіту (стаття 26): Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.
Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини, серед яких:
Європейська Конвенція захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року;
Женевська конвенція про захист прав людини під час збройних конфліктів;
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
Україна як держава-член Ради Європи 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, та запровадила ефективний механізм забезпечення права особи на індивідуальне звернення за захистом порушених прав до Європейського суду з прав людини.
Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України, в якій зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Починаючи з 2014 року Україна продовжує стикатися із особливою жорстокістю та неповагою до прав людини, а також неповагою та міжнародно-правових актів у зв’язку з окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, агресією на сході України. Це потребує постійної уваги за дотриманням прав людини в цих умовах як з боку України так і міжнародних інституцій.
Україна впродовж 2020-2021 років зазнала також нового виклику світового масштабу – пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19 та пов’язаними з нею карантинними обмеженнями, які суттєво вплинули на можливість реалізації та додержання прав і свобод в Україні.
У галузі освіти, зокрема, внаслідок прийнятих Міністерством охорони здоров’я України та Кабінету Міністрів України рішень, якими запроваджено обов’язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, відбулося масове відсторонення працівників від роботи без збереження заробітної плати. Зросла кількість повідомлень про порушення прав працівників закладів освіти на працю, які надходили до профспілкових органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інших контролюючих державних органів, а також звернень до судових органів.
У 2019 року Україна приєдналася до Декларації безпеки шкіл, яка має забезпечити безпеку усіх учасників освітнього процесу, та яка потребує більш активної участі виконавчої та законодавчої влади щодо її імплементації в національне законодавство.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64 Конституції).
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції:
Стаття 55 Конституції. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.
Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За дотриманням прийнятих пактів, конвенцій і договорів з прав людини на міжнародному рівні спостерігає Верховний Комісаріат ООН з прав людини, а в Україні – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
10 грудня 2021 року у світі відзначають Міжнародний день прав людини, заснований Генеральною асамблеєю ООН, бо саме в цей день в 1948 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини.
Генеральна Асамблея проголосила Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав – членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.
У Декларації заявлено також, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.
Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядною або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.
Декларацією закріплені, зокрема, такі основоположні права:
право на працю (стаття 23): Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю; Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення; Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів;
право на відпочинок (стаття 24): Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку; право на достатній життєвий рівень (стаття 25) – кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини;
право на освіту (стаття 26): Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.
Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини, серед яких:
Європейська Конвенція захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року;
Женевська конвенція про захист прав людини під час збройних конфліктів;
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
Україна як держава-член Ради Європи 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, та запровадила ефективний механізм забезпечення права особи на індивідуальне звернення за захистом порушених прав до Європейського суду з прав людини.
Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України, в якій зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Починаючи з 2014 року Україна продовжує стикатися із особливою жорстокістю та неповагою до прав людини, а також неповагою та міжнародно-правових актів у зв’язку з окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, агресією на сході України. Це потребує постійної уваги за дотриманням прав людини в цих умовах як з боку України так і міжнародних інституцій.
Україна впродовж 2020-2021 років зазнала також нового виклику світового масштабу – пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19 та пов’язаними з нею карантинними обмеженнями, які суттєво вплинули на можливість реалізації та додержання прав і свобод в Україні.
У галузі освіти, зокрема, внаслідок прийнятих Міністерством охорони здоров’я України та Кабінету Міністрів України рішень, якими запроваджено обов’язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, відбулося масове відсторонення працівників від роботи без збереження заробітної плати. Зросла кількість повідомлень про порушення прав працівників закладів освіти на працю, які надходили до профспілкових органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інших контролюючих державних органів, а також звернень до судових органів.
У 2019 року Україна приєдналася до Декларації безпеки шкіл, яка має забезпечити безпеку усіх учасників освітнього процесу, та яка потребує більш активної участі виконавчої та законодавчої влади щодо її імплементації в національне законодавство.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64 Конституції).
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції:
Стаття 55 Конституції. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.
Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За дотриманням прийнятих пактів, конвенцій і договорів з прав людини на міжнародному рівні спостерігає Верховний Комісаріат ООН з прав людини, а в Україні – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Page updated
Google Sites
Report abuse